Улас Самчук - Темнота

Про це все говорилось у двоклясовому училищі, лише не говорилось там про те, що знаходиться під тими ріками, тайгами, тундрами. Тепер же Мороз довідався, що під тією зеленою, у дійсності білою, поверхнею далеко в глибині лежать моря нафти, родовища газів, гори вугілля, схоронища дорогих металів й мінералів. І всі ті риби, всі ягоди, всі дерева, всі метали й мінерали треба видобути, виловити, зібрати й перевезти до тієї чи іншої точки на цій широкій карті. Між точкою Козья Вимь-Воркута-Попово, де добувають вугіль, і точкою Котлас на Північній Двині, де кінчається остання червона жилка, тисяча сто кілометрів тундри, багна і тайги перетнутих впоперек синіми жилками Печори, Мезені, Іжми, і інших, і інших, а вугіль має пройти цей простір і дійти до Вологди, до Пермі, до Ленінграду.

Він, правда, має ще й іншу путь: вниз по Усі, по Печорі — Печорська бухта, Печорське море, Мезенська протока, Біле море — дві з половиною тисячі кілометрів до точки Архангельськ, але горе! Та путь вільна місяць-два, далі ж заздрісно хорониться силами Північного Льодового океану. Те саме, що з вугіллям, має статися з нафтою, газами, металами, деревом. І все це має зробити Іван Мороз з хутора Морозівки на Дніпрі — людина, що ніколи не бачила ні нафти, ні гелія, ні тундри, ні тайг, ні вічної мерзлоти, ані крижаних морів. Він має побудувати залізниці, шляхи, міста, заводи, копальні, кораблі, і все це протягом чотирьох років, руками малоліток, уркаганів, професорів ботаніки, священиків, інтеліґентів — босих, голодних, у снігу і кризі, лопатами, сокирами, ручними тачками.

Завдання, як казав Ворман, дійсно почесне. І виняткове. Плянета крутиться на своїй осі 4000000000000 років, скарби Печорського краю складались дбайливою рукою протягом усіх тих тисячоліть, перемандровуючи від стану до стану, від епохи до епохи, вгрузаючи все глибше і глибше в нутро плянети, аж поки року 4000000000001 прийшов такий чоловік, обвантажений десятьма роками каторги, що має всі ті надбання епох ограбувати і принести своєму рабовласникові-панові.

Ось над чим думає Іван Мороз, стоячи до пізньої ночі перед картою своїх володінь, що простягаються на північ від шістдесятої паралелі і вперлися одним краєм об Сибір, а другим в береги Льодового океану. І він щось мусить видумати, бо назад дороги нема. Хоче — не хоче, може не може — байдуже. Його не питали, не питають і не спитають. Дивна сила жене його цим шляхом. Вона не дивиться, не чує, не знає. Вона лиш хоче!

Мороз робить нотатки, розважає, формує, кличе на допомогу фантазію, розум, пише рапорти. Перші записи в його записній книзі були такого змісту. 1) Навести порядок в канцеляріях, бухгальтерії, харчуванні. 2) Скласти точний облік робочої сили і тягла. 3) Добитися підвищення харчових приділів і продуктивности праці. 4) Добитися збільшеного постачання одягу, реманенту, живого й мертвого тягла. 5) Створити точну контролю над виконанням постачання й плянування.

Але насамперед робоча сила. Витягнути з землі, збудувати бараки, збільшити норми харчів. Пише рапорт за рапортом. Ворманові, Москві. Покликав завідувача постачанням Гулого.

— Петре Миколайовичу! Ваше завдання — добути харчів відповідно до нашої норми до квітня місяця включно.

— Це не можливо, товаришу начхоз.

— Чому?

— Знаєте чому: нема доріг, а людей прибуває.

— Не ваше діло! Зайдіть до бухгальтерії, там вам випишуть нові норми і відповідно застосовуйтесь.

— Тоді нам не хватить до кінця терміну.

— До побачення. За тиждень чекаю звіту! За неуспішне виконання у нас дають до Кожви.

Переглянув книги і знайшов там безодню «туфти» за формулою чотирьох П — «з пальця, потолка, пера, пола». Покликав бухгальтера, колишнього царського офіцера, безнадійного п'яницю Твердохліба.

— Де це ти, голубчику, взяв оті сто п'ятдесят тисяч кубометрів, коли на ділі всього тридцять тисяч?

— Кремль так вимагає, — каже Твердохліб.

— Від сьогодні, пам'ятай, вимагає не Кремль, а я! Нісенітниця! Ні одної справжньої цифри. Ми прийшли сюди не втирать очки, а робити. До побачення! — Покликав начальника канцелярії, колишнього спортового тренера московського «Динамо» Власова. — Що це там у тебе в канцелярії? Балаган чи божевільний дім? Відколи це «ділами» в'язнів грубки розпалюють?..

— Алеж, товаришу начальник! «Діла» не в мене, а в третьому відділі.

— Розказуй бабці своїй! Поки будували барак третього відділу, де вони були? І взагалі що там за порядки? За тиждень має все бути на місці! До побачення!