Микола Хвильовий - Синi етюди

Тодi Мура до Андрiя:

- О мiй Андрiє! Який пасаж!

I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.

…В манастирi знову дзвонять:

- Бов! Бов!

Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:

- Бов! Бов!

Бiля вiкон проходять черницi чорнi - тiнi минулого.

…Пройшла буйна, арештантська весна - арештантська юнiсть. Пройшло мiцне лiто - мiцна мужнiсть.

Прийшла старiсть - болото.

В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.

…Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.

Пiсля службових годин Гордiєнко зудить Маркса, а Iванов носиться з новими планами.

…А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне сонце.

Коли обиватель проходить бiля комуни й чує вiдтiля бадьорий смiх, вiн на момент зупиняється, єхидно усмiхається й раптом зникає в темнiм заулку.

А в комунi чути:

- Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!

Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i одвернувся до стiнки.

Пiдiйшла Валентина:

- Що з тобою?

Пiдлетiла й Же:

- Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?

Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:

- Друзi мої… винний… їй-богу, винний… Погода проклята… осiнь проклята…

Же закричала:

- Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!

Бiжить комуна:

- Що там таке?

А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в "Комунiстi" оголосили кампанiю боротьби "з п'янством". Хотiв був розбити пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав… а тут, як нарочито, дощ дрiбний… та нудний.

…На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi стояло: "Тов. Iванов, капiтан комуни, за…" (далi розвезено пальцем).

А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всi вже зазнали солодкiсть чорної дошки.

На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:

- Агов!

Звичайно, Мура виправляла:

- Не агов, а альо.

- …Агов! Слухайте, комуни всея федерацiї: капiтан Iванов потерпiв аварiю…

Же перебиває:

- Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?

За вiкном дощ, а в манастирi:

- Бов! Бов!

Комуна пережила й осiнь.

Прийшла зима.

…Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.

…Уночi пiшов перший снiг - посивiли вулицi.

…Здрастуйте, мої веселi снiжинки!

…Здрастуй, моя юнiсть-метелице!

Пружисте тiло, пружиста думка.

Мороз.

Хо-ро-ше.

А в кiмнатi холоднувато. Комбiдками не напалиш, та й палива мало.

Вiкна злегка помережало лiдяшками.

За вiкном летять снiжинки, i ковзять першi сани. Весело бiжить селянський коник по пухкiй снiговiй дорозi.

- Ей, братва, гайда розчищати снiг.

Шум. Гам. Крик.

I дзвенить мороз весiллям молодих голосiв.

…Але -

- другий снiг принiс iз собою й сум. Узнали, що Валентина завагiтнiла, а Валентину вiдкликають у центр на дуже вiдповiдальну роботу. Валентина телеграфувала: "приїду через тиждень".

I рiшила робити операцiю.

Але це так противно. Валентина згадувала яму, що бiля комуни, i черниць. Iще було так противно.

Пiдходила Варвара й питала:

- Вiд кого ж ти, голубонько? Невже вiд Iвана? А може, вiд Андрiя?

Валентина:

- Ах, як вам не со-о-оромно!

А Же прийшла й сказала:

- Нiчого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають iнтереси суспiльства.

Валентина:

- Не те, Же, ннне те. Ммменi ннне того…

…Ну-с… Iще два тижнi:

Туп! Туп!

…Стояв мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.

…На сани сiли всi, вся комуна. Сiв i Гордiєнко - "пунктуальна педантичнiсть".

Мороз кричав:

- Ан-дре.

I хилила Мура свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.

А Андрiй розсипав у степ:

- Передавайте по лiнiї: Чумакiвська комуна салютує в мороз: хай живе свiтова революцiя.

I одкликався мороз:

- Слава. Слава. Слава.

…А втiм, Варвара так i не поїхала (одвозили Валентину). Одяг усi мали дуже легкий, а Варвара до того була ще й стара. До саней її не пустила сама Валентина.

…Селянський коник весело бiжить по пухкiй снiговiй дорозi.

Одступає манастир усе далi й далi - назад, їдемо в снiгову даль.

Ця комуна й зараз iснує - вона на Слобожанщинi. НА ОЗЕРА

…Коли твiй човен покинув осоння й захлюпотiв пiд парасолями старої лапастої верби (верба самотньо маячить серед глухої дичавини комишiв), тодi ти помiчаєш раптом, що небо нiколи не буває таке хрустально-голубе, як у серпнi. I саме в цей момент життя запахне вранiшнiм запахом i ти думаєш: чи не повертається буря твоєї молодости?