Микола Хвильовий - Синi етюди

- …Чого не ходиш, Веронiко? Що за фокуси?

Сказала, хоробливо усмiхнувшись:

- По твоїй проповiдi живу, брате: треба дивитись глибше на життя.

Стефан спитав про поїздку:

- Ну, як, говорила з ним?

- Знаю.

- Що ж ти?

- Нiчого!

Стефан сказав:

- Ну, ми ще з тобою поговоримо.

Потiм нахилився пiд кровать i дiстав чоботи.

- Надягай.

Вона одхилила його руку.

Стефан незадоволено подивився:

- В ролi страдницi?

- Так.

Хотiв переконати, говорив, переконуючи, агiтацiйне:

- Глупо. Ти хочеш ближче до маси, але цим ти тiльки одриваєшся вiд неї. До кого в робiтникiв антагонiзм - до iнтелiгенцiї? Помилка. До тих, що ходять у чоботях? Помилка. От до кого: до тих, що хочуть пiдробитися пiд них. Скажи щиро: "Я - iнтелiгент", працюй щиро, i маса буде поважати тебе.

Веронiка зiтхнула i сказала:

- Стефане! Це риторика, фразерство.- I тут же скинулась: - Проте я кажу неправду. Не так. У нас, брате, одна путь, але рiзнi дорiжки. Я йду по цiй, ти по тiй - десь зiйдуться.

- Веронiко…

- Нi, Стефане, ти мене не переконаєш… У тебе єсть чай?

…Стефан вийшов. Веронiка сiла й дивилась на портрет Мiкель-Анджело. Прийшов Дема. I чути було, як ростуть днi, i хотiлось слухати вiтру.

…А вiтер на арфi грав, як у книзi "Золотий гомiн". За городом шумiли слобожанськi степи. Степи творили буйну весну, i щастя їм, як вагiтнiй матерi, що рожає в перший раз.

Дема сказав:

- Коли я намалюю цю велику рiч, у якiй вiдчуваю "сьогоднi"? Як легко було писати картину на тему "повстання".

Стефан сказав:

- Ясно. Героїчнi буднi важче написати, нiж героїчне свято.

Веронiка сказала:

- Демо! Ти митець революцiї, а от "сьогоднi" ти й не напишеш, тому що "сьогоднi" є зовсiм не те, що каже Стефан. Не героїчнi буднi, а героїчне терпiння. Зрозумiєш - напишеш.

Стефан сказав:

- Це патетика. Це твої босi ноги в калошах, Веронiко!

- Може.

…Розмову кинули - увiйшов дядя Варфоломiй. Вiн прийшов з Донецького вокзалу, з синього шуму. Вiн остаточно був радий, що нарештi й Веронiка тут, бо завтра якраз iде потяг на закинуту станцiю. Дядя Варфоломiй був певний, що Стефан умовить Веронiку, i вiн жартував.

…Дядя Варфоломiй говорив:

- Послухайте старого. Треба їхати. Боятись нiчого: у нас все "благонадьожно". Бiльше. Скажу по щиростi - матерiялiзм. Як у свiй час носили винниченкiвськi сорочки, так тепер наше глухе мiсто поринуло в матерiялiзмi. Якась пошесть. Пiдеш у гiмназiю - матерiялiзм. Пiдеш у просвiту - матерiялiзм. Навiть в автокефалiї про матерiялiзм чуєш, словом, цiлком "благонадьожно"… А наша, так сказать, генерацiя старих зубрiв, що ведуть свою родословну вiд Грушевських, Петлюр та iнших - цих, знаєте, елегантних панiв та паничок з орiєнтацiєю на першу паризьку моду, цих скоро не буде. Де дiнуться - Бог його знає. Напевне тiльки це: незабаром станем iхтiозаврами, матерiялом для археологiв… Їдемо, Веронiко - цiлком "благонадьожно".

I тут же дядя Варфоломiй подумав про курочок: "Гарно б завести!.. I вся ця суєта житейська… Охо-хо! Позiхнув i ретельно перехрестив уста.

Тодi Веронiка сказала:

- Демо, сюди не заходила Христина?

- Нi.

- Ну, так менi треба йти. Сьогоднi на Поярних Посьолках спектакль.

Дядя Варфоломiй скинувся; щось закричав, заверещав.

Веронiка мовчала. Дядя Варфоломiй покликав у сiни Стефана. Як же так? Завтра ж потяг! I рiшили йти з нею.

…Вийшли всi на ганок. Небо вiдходило в даль. Зорi творили нечувану загiрну симфонiю. Пiшли до рiки. Дядя Варфоломiй проводив до берега, останнi - з Веронiкою на спектакль. Коли виходили за город, дядя Варфоломiй, що йшов позаду всiх, покликав Стефана. Розмахував руками, хвилювався.

…З города сунулись вози. Перекликались у вогкiй веснянiй iмлi. На сходi стояла чiтка зоря. Пахло (Дема казав) цедрою з лимона. В далинi густо розкиданi були заводськi огнi. Дема творив сентименти:

- Це не вiд Луки, а вiд повстання. З нього одна глава на мотив: "гей, долиною, гей, широкою козаки йдуть". I це тому, що я чую далекий тупiт фантастичних коней. Тому, що положила на моє серце головку малюсенька дiвчинка, i. я бачу народження нового життя.

…Веронiка мовчала.

Тодi промовив Стефан:

- Веронiко, тобi холодно в калошах. Ти хоч би чулки надiла.

Близько пiдiйшла, подивилась в очi й тихо, але чiтко й суворо сказала:

- Брате, не глузуй. Я з тобою не буду стрiчатись.

Стефан подумав i кинув:

- Добре. Але скажи менi: ти чула що-небудь про аристократизм духа?

Веронiка сказала:

- Чула.

…Пiдiйшов Дема.

- Про що ви говорите?

Стефан:

- Про цiнностi: Евклiдову на площинi i Лобачевського на сферичнiй поверхнi.