Микола Хвильовий - Синi етюди

- Невже вам досi не осточортiв ваш городок? - сказав Топченко, звертаючись до Лесi.

- Ще б пак! - пiдхопив Бродський, розмахуючи руками, i додав, фамiльярно беручи пiд руку ревiзора.- Ке веле ву? нiчого не зробиш! Ви, щасливцi, захопили столицю, а ми можемо попасти туди тiльки як висуванцi.

Топченко насмiшкувато подивився на Валентина i раптом кинув:

- Пробачте, але я не вас питаю. Я звертаюсь до товаришки Лесi.

- До Лесi? - заметушився Бродський.- Будь ласка! Лесiчко, чого ж ти мовчиш? Ну, скажи ж товаришу!

- Товаришка Леся, мабуть, i не думає мовчати! - кинув ревiзор i знову iронiчно подивився на Бродського.- Це ж ви їй не даєте говорити.

- Я? Що ви! Будь ласка!.. Лесiчко, чого ж ти мовчиш? Валентин, вiдчуваючи себе не зовсiм добре, почервонiв. Вiн уже справдi встиг приревнувати Лесю до ревiзора i думав, що ревiзор зрозумiв його.

- Так! - нарештi промовила Леся.- Менi дуже обридла провiнцiя. Ви вгадали.

- Чому ж ви до Харкова не повернетесь? - спитав Топченко. Леся здивовано подивилась на ревiзора: мовляв, вiдкiля вiн знає, що вона вже жила в Харковi?

- Ви, мабуть, дивуєтесь мойому запитанню? - сказав ревiзор i тут же з'ясував, у чому суть.

Про Лесiне життя уже розповiв йому в б'єргальцi Валентин, i вiд нього ж вiн знає, що вона вже жила в Харковi. Бiльше того - за чашкою пива Бродський встиг уже познайомити його з найiнтимнiшими закутками свого життя.

Леся прекрасно знала чоловiка i знала, який вiн має язик, особливо напiдпитку, вона знала, що ревнивий Валентин все-таки любив трохи "позадаватись" серед товаришiв своєю дружиною i навiть поiнформувати їх про свої "спальнi справи", але вона не чекала, що вiн i з ревiзором, з зовсiм випадковою людиною, буде таким одвертим, i це її дуже образило. Правда, вона про це нiчого не сказала нi Валентиновi, нi Топченковi, але почуття незадоволення з Валентиновоi поведiнки не менш години залишилося в нiй.

Коли пiдiйшли до пристанi, Топченко, не кидаючи Лесiної руки, сказав, звертаючись до Сiрка i до Валентина:

- Ну, ви йдiть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу i купимо квитки.

- Що ви! - скрикнув, рушаючи до каси, Бродський.- Ви - наш гiсть! Квитки я сам куплю.

- Будь ласка! - одразу ж погодився ревiзор i, пропустивши вперед редактора, пiшов з Лесею до портового залу.

Уже в другий раз проревiв пароплав, i публiка валом повалила з площадки. На пiвдень їхали найрiзноманiтнiшi люди. Їхали мовчазнi селяни, їхали галасливi перекупки, що, спродавши овочi чи то фрукти, поверталися в свої села. їхали рiзноманiтнi дачники вiд робiтника до непмана включно, метушились на пароплавi i учнi тощо. Коли пароплав проревiв в третiй раз, Леся, ревiзор. Сiрко та Бродський були вже на верхнiй палубi. Нарештi пароплав заклекотав i рушив вiд пристанi.

Починався прекрасний лiтнiй день. На небi жодної хмари. Днiпро виблискував срiблом своїх широких вод i ловив поверхнею промiння веселого сонця. Зеленi береги посувалися вiд пароплава назад i пропадали десь в синiх димках обрiю, їхати треба було до четвертої зупинки, так що пароплав мусiв кiлька разiв пiдходити до берега.

Валентин купив квитки першого класу. Коли його спитали, чому першого, а не другого (їхати ж недалеко i користуватися з кают не прийдеться), вiн неохайно махнув рукою i сказав, що це "все одно". Мовляв, навiщо зважати на дрiбницi? Леся подивилася на чоловiка й подумала: "Якi ж тут дрiбницi, Валю, коли б цi дрiбницi дали менi можливiсть прожити з дiтворою ще один день?"

Сiрко, як тiльки зiйшов на пароплав, одразу ж одiйшов убiк i мовчки дивився на поверхню рiки. Вiн, очевидно, не хотiв заважати ревiзоровi в його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далi, то бiльше ревнуючи дружину до Топченка, не вiдходив вiд ревiзора нi на хвилину i, як i ранiш, метушився зi своїми дотепами.

- Подивiться, якi пiкантнi дiвчатка! - сказав вiн, коли пароплав став наближатися до берега i коли на пристань висипав натовп мiсцевих дiвчат.Ви як? - пiдморгнув вiн оком ревiзоровi.- Охотник до бабочок?

Топченко прекрасно розумiв репортера, вiн розумiв, що Валентин уже ревнує його i намагається вiдтягнути його увагу вiд Лесi, але ревiзор з невимушеною очевиднiстю вiдчував свою перевагу над в'юнким репортером i тому, одверто i нахабно притиснувшись плечем до Лесi, так вiдповiв:

- Ви не помиляєтесь. Я охотник до бабочок.

Леся вiдчула, як їй неприємно стиснуло серце. I вона знала, що Валентин ревнує її до ревiзора, i вона вiдчула, що перед останнiм чоловiк її давно вже спасував, але зараз їй, як нiколи, хотiлось, щоб Валентин в ревiзорових очах стояв багато вище, хотiлось навiть, щоб вiн був переможцем у тiй внутрiшнiй нерiвнiй боротьбi, яка вже безперечно почалась мiж ним i Топченком. Правда, як про це вже сказано, Лесю давно не задовольняє чоловiк, але невже вiн в такiй мiрi нiкчемний, як це намагається пiдкреслити гiсть? Тодi як же дивиться на неї, на Лесю, яка кiлька рокiв не тiльки любила, але й до певної мiри поважала Валентина? Значить, i вона не бiльше, як смазлива провiнцiяльна дурепонька?