Микола Хвильовий - Синi етюди

- Ви мене, товаришi, ображаєте. Ви забули про мене. Якi ж ви кавалери, коли досi нiхто з вас не запропонував менi навiть склянки квасу? Я страшенно хочу пити.

Топченко галантно розшаркався i, беручи Лесю пiд руку, промовив:

- Прошу до буфету… Може, ви вже й їстоньки хочете?

- Їстоньки я не хочу,- сказала Леся.- А квас я хочу пити на чистому повiтрi.

Жiнка сподiвалася, що ревiзор залишить її на кiлька хвилин, i вона дiстане можливiсть перекинутись двома-трьома словами з чоловiком (вона хотiла сказати Валентиновi, щоб вiн не показував себе таким нiкчемним перед ревiзором), але вийшло так, що по квас пiшов Сiрко, i вона знову примушена була спостерiгати продовження тiєї ж самої неприємної їй сцени.

До Берестечка залишилось версти чотири. Зупинок бiльше не передбачалося. Пароплав йшов так бистро, що за кiлька хвилин треба було висаджуватись, i тому пасажири, якi мусiли вилiзати на цю пристань, засуєтились. Почали збиратися i Сiрко та Валентин. Забравши кошики, вони пiшли до виходу. Бродський, звичайно, хотiв, щоб з ним пiшла i Леся, але цього не трапилося.

- Ми ще встигнемо,- сказав Топченко, затримуючи Лесю на верхнiй палубi.

Не турбуватись, на жаль, ревнивий Валентин не мiг, але вiн на цей раз найшов у собi досить такту, щоб не затриматись.

- Ви горiлку п'єте? - раптом спитав Топченко, пригадавши сценку з якогось прочитаного роману, спитав, коли бiля Лесi вже нiкого не було: нi редактора, нi репортера.

- А вам для чого це? - сказала Леся.

- Та ви ж, здається, в своїх кошиках везете й горiлку?

- Нi. Не п'ю. А горiлку веземо спецiяльно для виноградарiв. У них, крiм вина, нiчого нема: нi пива, нi горiлки… Ви, мабуть, теж не п'єте?

- Нi, п'ю.- Топченко запалив папiросу i далi поцiкавився.- А ваш чоловiк теж п'є?

- А це вам для чого?

- Та… так! Мiж iншим. Хочу знати, для кого ви везете горiлку. Леся усмiхнулася.

- Я ж вам сказала, для кого: для виноградарiв.- I раптом додала: - А ви хочете, щоб мiй чоловiк напився до неможливости? Це останнє запитання вирвалось несподiвано навiть для самої Лесi. Правда, вона допiру думала, що безвiльний Валентин i справдi може напитися до неможливости i тим самим остаточно скомпромiтувати себе в очах "товариша iз центру", але подавати таке запитання все-таки не слiд було: по-перше, в кращому разi вона цим видає себе з головою i дає зрозумiти ревiзоровi, що боїться за чоловiка, а по-друге… нi, "так вiн не може подумати"!

Але Топченко саме "так" i збагнув її запитання.

- Боже борони! - сказав вiн.- Я на вас зовсiм не претендую i особливо тодi, коли ваш чоловiк п'яний "до неможливости".

Леся почервонiла. Бесiда принiмала дуже неприємнiй характер. Ясно було, що Топченко не залицявся до неї, але залицявся так мамуловато, що вона нiяк не могла на нього трохи не образитись.

- Знаєте… ходiмте до виходу,- сказала вона, рушаючи з палуби. Але ревiзор, нiби нiчого не трапилось, взяв її пiд руку i спокiйно промовив:

- Ходiмте! Зараз, мабуть, повернемо до берега. Пароплав i справдi брав курс на голу скелю, що бiля неї метушилися люди. Скоро вiн заревiв i плавко пiдiйшов до пристанi.

- Хто зупиняється в Берестечку? - закричав кондуктор.

- Берестечко!

Канати полетiли на берег i пароплав, заклекотавши, зупинився.

Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала компанiя, лежали приблизно на пiвтори версти вiд пристанi. Дiйшли до них за дуже короткий час.

Зустрiв сам Бергман, iнтелiгентний, гладкий нiмець. З Бродським вiн, очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього "як до свого друга" ("шкода", подумала Леся, "що вiн не знає, як Валя допiру рекомендував його ревiзоровi"), з редактором Бергман теж мабуть, зустрiчався, але з останнiм вiн гримав себе багато холоднiш. Що ж до Лесi i Топченка, то вiн тут же став рекомендувати їм своє Берестечко. Iз цiєї рекомендацiї Леся узнала, що предки Бергмана прибули iз Швейцарiї як фахiвцi по виноградарству, їх викликав руський уряд через вiдомого французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 роцi. Дiставши землю в околицях Акерману, вони заснували в п'яти верстах вiд нього колонiю Шабо. Узнавши про iснування надднiпрянських пiскiв, цi предки в 90-х роках переселилися сюди i заснували Берестечко.

- Ви не можете уявити, як моїм предкам важко було,- сказав Бергман, коли компанiя нарештi розташувалась в абрикосовому саду виноградаря.Мiсцеве населення вiдносилось до них надзвичайно насторожено i критично, а з другого боку - переселенцям прийшлося витримати чималу боротьбу з природою. Досить вiдмiтити, що посадочний матерiал вони привозили на парусних катерах iз Шабо, а воду для поливки посадок виноградної лози возили за кiлька верст вiд Днiпра при цiлковитiй вiдсутностi дорiг.