Микола Хвильовий - Синi етюди

…А втiм, Теккерей, наприклад, каже, що Свiфт (ви пам'ятаєте "Гуллiверову подорож"?) справляє на нього враження величезного гiганта i що загибель його, Свiфта, нагадує йому, Теккерею, загибель грандiозного царства.

Так думав колись не тiльки Iван Iванович, але думаю сьогоднi й я, коли зупиняю свiй зрiдка вольтерiянський погляд на чiткому силуетi злого англiйського сатирика.

…I потiм чому Салтиков-Щедрiн мiг бути вiце-губернатором, а я не можу? Правда?

Отже, до побачення, золотий мiй читачу! Сподiваюся ще раз зустрiтися з вами. В моїй шухлядi (доводжу до вашого вiдома) єсть цiла галерея iдеологiчно витриманих, монументально-реалiстичних типiв нашої нiжно-прекрасної епохи, а ви (доводжу до свого вiдома), очевидно, маєте охоту познайомитися з ними. Ну, i от!

На кватирi Валентина Бродського, репортера провiнцiальної газети, з раннього рання готувалися до прийому надзвичайного гостя. Власне, "товариш iз центру" мусiв обiдати в редактора, але редактор, Iван Сiрко, нiяк не мiг його прийняти: по-перше, жив Сiрко в надто маленькiй кiмнатi (в нiй навiть двом тiснувато було), а по-друге, його спартанському помешканню замкнутого одиночки нiяк не личило виконувати роль закутка для бенкету хоч би й з "товаришем iз центру".

Репортерова дружина - Леся - як тiльки прокинулась, одразу ж метнулася по сусiдах. Хотiлось прийняти гостя як слiд, хотiлось навiть купити вина, горiлки та консервiв тощо, але, на жаль, не було бiльш-менш пристойного посуду i, головне, не було грошей на вищепоiменованi закупки. Правда, Сiрко з охотою допомiг би Лесi карбованцями зi свого утримання, але Валентин був рiшуче проти того. щоб вона улаштовувала обiд на кошти редактора, i навiть проти того, щоб вона робила позичку в того ж таки Сiрка. Бродський був не тiльки великим хлiбосолом, але й по-своєму шанобливою людиною.

Грошi Леся з великими труднощами дiстала. Та коли прибiгла додому, щоб забрати кошика й коопiвську книжку, Валентин зустрiв її незадоволеним обличчям i категорично заявив:

- Я зараз iду. Не можна ж, Лесiчко, так довго бiгати! Невже ти не розумiєш, що ревiзор давно, мабуть, в редакцiї?

- Почекай, Валю! - сказала Леся.- На кого ж я дiтей покину? Дай же менi хоч до коопу збiгати.

Чотирилiтня Нелiчка заплакала. Зайорзався й двохлiтнiй Мурзик. Дiти одразу ж зрозумiли, що їхня мама знову збирається iти з дому.

- Ну, от бачиш, Валю? Як же я покину дiтей?

Бродський занервувався. I занервувався вiн саме тому, що "це - просто нетактовно ставити його в таке нiякове становище". Вiн добре розумiє, що дружина не хоче покинути дiтей, але хай же i вона збагне, що приїзд ревiзора - дуже небуденна подiя в його газетi i що вiн нiяк не може бути дома в той час, коли "товариш iз центру" сидить у редакцiї. Можна, скажiм, попрохати сусiдку, щоб доглянула за дiтьми… Нарештi, що це за фокуси? Що за буржуазнi замашки? Хiба можна так виховати справжню робiтничо-селянську дiтвору? Отже, Валентин радить взяти на ключа Нелiчку й Мурзика i таким чином припинити дискусiю. Хай кричать: покричать, покричать i замовкнуть.

Хоч репортер i не переконав свою дружину, але вона вже не сперечалася. Вона поспiшила вiдпустити чоловiка i, залишивши дiтвору пiд доглядом сусiдки, побiгла до коопу.

О десятiй годинi ранку на квартирi Бродських шипiв примус, а о дванадцятiй був готовий уже й обiд. Нарештi, за якийсь час не треба було думати й про стiл: i пляшка горiлки, i пляшка шатоiкему, i коробка сардин, i картопля - все було на мiсцi i чекало споживача. Гiсть мiг вiльно заходити до кiмнати.

Але гостi, на жаль, публiка дуже капризна. Погодившись зайти до когось о першiй годинi, скажiм, вони о першiй нiколи не приходять, i їх мають чекати до четвертої. Але й о четвертiй вони, на жаль, не являються, i їх чекають до сьомої. Нарештi годинник показує пiв на восьму, i тодi виявляється, що гiсть не може прийти.

Так було i з "товаришем iз центру". Увечорi прибiг Валентин i сказав Лесi, що ревiзор просить в неї "пробачення за турботи", але сьогоднi вiн у Бродських нiяк не зможе бути… певнiше, не змiг, бо ревiзор i вiн, Валентин, уже "пошамали" в б'єргальцi.

- Ти хочеш сказати, що вiн завтра буде в нас обiдати? - сказала Леся.

- Завтра?..- Валентин зам'явся.- I буде i не буде. Завтра ж, Лесiчко, недiля i, значить… Що значить?

Репортер з захопленням потер руку об руку i з не меншим захопленням почав iнформувати свою дружину про план i перспективи на завтрашнiй день. За репортеровим планом виходило так, що вранцi вони (себто Леся, вiн, редактор i ревiзор), забравши з собою всю закуску i всi напої, що їх наготувала Леся, сiдають на пароплав i їдуть до Берестечка. Зiйшовши на берег, вони йдуть до виноградаря Бергмана i там улаштовують маленький пiкнiк. Додому вони повернуться вечiрнiм херсонським пароплавом. Поїздка (Валентин клянеться чесним комунiстичним словом!) обiцяє багато непоганих хвилин, i треба тiльки якось улаштувати з дiтьми.