Раїса Іванченко - Княгиня Ольга

Ось і ця Ольга. Чому не робить проскінези — глибокого поклону — до його ніг? Чому тричі не падає ниць перед ним, як це належить усім? Тільки всі люди її і челядь розпростерлись перед ним. А вона стоїть і розмовляє з ним, яко з рівним!.. Іще отой юнак, що за її спиною, сяє до нього ясно-синіми очима, Певно, синок. Логофет про нього мовив: тікав назад до Києва, а княгиня посилала погоню й завернула. Впертий хлопак — навіть князівського одягу не одягнув, стоїть у білій сорочці і в червоних чобітках. Розвихрився чуб і упав на чоло. Обводить очима залу — і не дивується, Ніби виріс в таких розкошах!..

— Мудрі твої слова, княгине. Володар має дбати про свій народ і просити у Всевишнього благостей для нього. Гадаю, патріарх згодиться на твою просьбу. А ми раді були б мати тебе за дщерь нашу… і нашої держави. І повеліваємо тебе іменувати архонтесою твого народу — країнців-русів.

— Дякую за честь, великий кесарю. І тобі, царице Єлено, дякую за милість, що зустріли тут мене і моїх людей... Ось подарунки вам від нашої землі.

Ольга підняла вгору руку — і тоді з-під завіси в кінці зали вийшло четверо мужів у боярському вбранні, бігцем піднесли до трону важку скриню і розкрили її. В очі імператриці й імператора сяйнуло сяєво тисяч коштовних відгранених камінців. Розшити ними одяг, нанизати на нитку й оповити себе разками... О, яка краса!

Єлена вдячно глянула на княгиню і комусь помахала рукою. В цю мить з другого кінця зали рівними шерегами вийшли дивовижно багато вбрані жінки і застигли в поклоні. Ольга запитливо подивилась на логофета, і той задоволено пояснив:

— Августа Єлена і її придворні дами вітають княгиню Ольгу.

Це честь, якої до цього, певно, не мав тут жоден володар довколишніх земель. Початок добрий! Тільки б Святослав чогось не утнув. Якийсь він свавільний, гордий, незбагненний! Але ж бачить, яка шана і честь віддається їм і їхній державі. Може, прихилиться більше душею до думки, щоб поріднитися з цією імперією. Хто з ким поведеться, від того й набереться. Та головне, щоб дали у жони Святославу царівну!.. Тоді буде вічний і міцний мир між ними.

Про це порозуміється спочатку через послів. Але перше вона прийме патріархове хрещення. Ніхто тоді не скаже, що руська княгиня варварка!

І ось чує слова препозита:

— Просять княгиню на спільний обід.. . Її величність августа Єлена запрошує зараз до своєї зали. І ще наш кесар виділив належне утримання для княгині і її людей.

Логофет став зачитувати прізвища київських прибульців. Кілька урядовців розносили на золотій таці більші і менші купки срібних міліарісіїв.

Втім, княгині і її родичам та послам дали тільки посольське утримання. Її, володарку великої держави, прирівнюють до посла? Гаразд, ще не все скінчено...

З тронної зали логофет повів русів до зали Юстиніана, а потім до зали Кентурія. Високе склепіння зали з осяйними мозаїчними зображеннями християнських святих підпирало шістнадцять колон. Між тими колонами глухли лункі кроки руських послів, ніби їх ковтали глибока тиша і прохолода. Тут спадала напруга від золотосяйної тронної зали, від світла світильників і блиску високих й зачаєних слів. Тут було легше дихати.

Посиділи, відійшли від утоми. І вже знову їх ведуть до іншої зали. Там за обіднім столом уже сидів сам Костянтин. Мав на собі не пурпуровий, а білий одяг. І корона на ньому була інша — маленька і легка. В інших одяганках була й августа Єлена — теж у всьому білому. Поряд з ними сиділи у невеличких, але високих крісельцях порфирородні їхні діти. Ольга знала тільки про старшого, Романа, який має бути спадкоємцем цього трону і держави. Кілька менших дітей були дівчатками. Княгиня уважненько окинула їх поглядом.

— Що ж тобі найліпше сподобалось у нашому граді? — через свого тлумача запитує її кесар.

— Божі храми... Християнські обителі — монастирі... І лад у твоїй державі,

— Чи хочеш щось сказати мені ще? Які твої потребизни?

— Звичайно ж, хощю. Аби твоя держава і моя жила одвічно в мирі і любові. Як те говорено в християнських писаннях.

— Згоден з тобою, княгине...

Ольга трохи подумала і сказала:

— Чи не добре було б, коли б ми з тобою скріпили цей мир і любов шлюбним соуззям наших дітей? Гарні у тебе дівчатка. А в мене син на порі. Переємець київської держави.

Брови у кесаря — густі й чорні — поповзли на чоло. Почав частіше позирати на блискучий натовп своїх велеможців, і за тим заняттям ніби не ставало у нього бажання щось їй відповісти.