Іван Білик - Цар і раб

— Як хочеш… Твоя воля, ти знаєш ліпше за мене, простого смертного.

Мітрідат підвів його схилену голову:

— Дарма, таксіарше. Попливу, гляну, й Мітра споможе мені й напоумить. Лише не прикидайся ягничкою й пильнуй Никона.

Старий намісник боспорського царя після повстання скіфів одразу ж перейшов на бік Савмака, хоча досі був прихованим ворогом Пантікапея, бо мав у жилах кров Археанактідів. І Мітрідат, і Діофант угадували хід думок Никона: ліпше мати на царському троні випадкового пройдисвіта, який рано чи пізно скрутить собі в'язи, бо пішов супротиву всіх евпатридів, — аніж могутнього понтійського царя, який уб'є й останню надію повернути трон Археанактідам і навічно розчавить Боспор, приєднавши його до свого царства.

Мітрідат із Дорілаєм вирушили ще вдосвіта, посадовивши воїв на половину ладь. Решту суден перегнали за мис ліворуч Феодосії, щоб обложені не змогли второпати зміни й не втішали себе марними надіями. Діофант попереставляв і таґми, й уранці на мурах не було видно ніякого занепокоєння. Се свідчило про те, що ворог нічого не помітив, і Діофант старанно підтримував оману. Дві тисячі воїв, як і досі, з самого ранку виходили на підсипання обліжного валу. За два тижні, поки повернувся Мітрідат, вал піднявсь угору до середини феодосійських мурів, і тепер уже можна було б думати й про встановлення гуляй-городень та стінобийних махин.

Можна було б, але в стані понтійців настала сумна пора. Мітрідат повернувся з усіма суднами, числом шістдесят, однак суднами повернулося не більше як половина воїв. Решта полягла під мурами Бориславля-Палакія.

Підвели херсоніти. Їхні вивідники доповіли Дорілаєві, що скіфський цар сидить у Неаполі-Новгороді, Хови ж далеко, на цілий день дороги від столиці, та й залишено в Ховах малу залогу, яка ніколи не зважиться полишити мури тверді й вийти навстріч такому дужому супротивникові.

Мітрідат наказав половині рати спинитись у недавно захопленому городі Евпаторії й звідти йти на Бориславль-Палакій пішки, тим часом він з рештою суден подавсь у Херсонес, обминув його з полуночі й увійшов до Затоки Символів, аби вдарити на збунтований скіфський город одразу з двох боків. Але ще на підступах до Бориславля-Палакія встріч йому трапилися перші втікачі, а незабаром і сам Дорілай з рештками недобитої рати. Він не зважувався глянути й у вічі цареві, хоч думка йти на Бориславль двома витягами належала не йому, а Мітрідатові. Права рука в Дорілая була на перев'язі, й він тримав оголений меч у лівій, од чого здавався ще безпораднішим.

— Вони вдарили на нас із тилу, — сказав молодий воєвода, але часу на розпитування не було, й Мітрідат звелів лишити прикриття, рештою ж полку вертатися назад, до берега Затоки Символів, де стояли судна.

Сей наказ викликав серед рати замішання, й коли на пагорбі з'явилися переслідувачі, заслін не витримав і побіг, лави зламалися й теж побігли в бік не видимого звідси берега, й тепер Мітрідат дякував і своїм, і грецьким кумирам за те, що скіфи переслідували його пішки, а не верхи на конях.

Багатьох зі своєї половини полку Мітрідат недораховував, бо скіфські стріли, оснащені пискунами, не тільки влучали в ціль, а ще більше наводили жаху в лавах понтійців. Обвішані оружжям та забороною вої тирлувались на березі коло вузеньких кладок, дехто стрибав у воду й дерся на судна по веслах, і хоча з суден теж одстрілювались, та се не додавало снаги втікачам, і ратники в гармидері топили один одного.

Вже аж у одвертому морі Мітрідат про все до пуття розпитав Дорілая. З'ясувалося, скіфський цар Палак був і справді в Неаполі, та, почувши про нове нашестя понтян, облогу Феодосії й похід частини ладь у бік Херсонеса, вирішив зміцнити свій город Бориславль і кинув туди майже всю залогу Хов під проводом велійого боярина Богдана. Воєвода Богдан ішов не долиною, як ходив досі, а горами, й не проминув скористатися з такої зручної нагоди: напав одразу, без лаштування, коли понтійська рать розтяглася вздовж річки Черної. Бориславльці теж одчинили брами, й не багатьом підлеглим Дорілая пощастило втекти від їхніх сікир, мечів, списів, сулиць і виючих стріл.

Тепер Діофант сподівався найгіршого. Запаморочені дешевою перемогою, знахабнілі скіфи могли з'явитися на виручку феодосійцям, і тоді єдиним засобом для порятунку лишаться кораблі. Він висловив свої страхи вголос, і його юний друг Неоптолем докинув у вогонь хмизу:

— Якщо встигнемо…

Мітрідат стрельнув на нього прискаленим оком, і Діофант поквапився згладити Неоптолемову дурість, аби цар не подумав, що вони змовилися проти нього.