Павло Загребельний - Роксолана

Дякові люди вхопилися за пищалі, але прихідців це не злякало, йшли собі спокійно, підходили ближче, один з них застережно підніс руку.

- Хто такі? - гукнув дяк.

- А козаки ж,- сказав той, що піднімав руку.

- Звідкіля? - допитувався Ржевський.

- Та звідсіля ж, бо й звідки ще? Я отаман Мина, або Млинський, а оце отаман Михайло, або Єськович. Люди наші там, на березі, а ми це перескочили до вас, щоб сказати про себе.

Пищалі довелося опустити, бо козаки вже підійшли впритул і люди були, з усього видно, мирні.

- Як же не боялися сюди пливти? - ніяк не вірив дяк.- Бачили, яка в мене сила?

- Та бачили,- сказав Мина,- якби бусурманська сила, то ми б її вже давно шарпнули. А так дивимось: богу моляться, говорять по-нашому,- отож, люди добрі, треба їм помогти. Привели ми з Михайлом трохи вам своїх козаків. У мене сто та в Михайла двісті, а тільки в мене такі, що кожен за сотню справиться, бо то козаки-перевощики, не знаю, чи й чули про таких.

- Я чув,- сказав Гасан,- та ти на мене не зважай.

- Ти ж голомозий, хто на тебе зважатиме? - засміявся Мина.- Бусурман чи потурнак? Впіймали тебе чи сам прибіг? Та вже однаково, коли ти тут. Ну, то ось. Козаки наші воюють з бусурманами не тільки на суші, а й на морі. На море не всі йдуть, а тільки відважні та здатні зносити його запах. На човнах виходять у море, йдуть берегом вправо, аж до турецьких околиць, доскакують і до Царгорода. Коли натрапляють на турецькі галери, вважають зовсім за ліпше згинути, ніж безсоромно тікати або піддатися, через те часто побіждають, попавши і в розпучливе положення. Човни в нас хоч і невеликі - на двадцять чи на тридцять чоловік,- та, щоб їх зробити, треба якийсь час, то, допоки довбають було козаки чи на Томаківському острові, чи на Чортомлицькому, вже кримчаки й пронюхають і коло Кизи-Кермена виставляють сторожу і на берегах і на воді, бо там Дніпро перегороджений залізними ланцюгами, привезеними з Стамбула, і тримаються ті ланцюги на поплавках, коли ж ждуть козаків, то на поплавках ще й засідає сторожа. Ну, то ми як? Стружемо свої човни деінде ось тут, а тоді збираємося на отому острові, де ваші тяжари пристали, звемо його Становим, а вже оцей ваш, де стоїте, можемо тепер назвати й Московським, бо чого ж? Від Станового ж і починаємо плавбу. І мої хлопці-перевощики проводять, як то сказано, через пороги. Ніхто цього не вміє, крім них, і щоразу ждуть тут од козака або життя, або смерті. Воно можна й по суші, хто страх має перед водою, так тяжко ж і довго, кримчаки побачать, і тоді чи й проберешся до моря тайкома. Опріч того, хочеться козакові з долею погратися ще перед турком.

- І скільки тут порогів? - поспитав дяк.

- Порогів самих дев'ять, та ще забори, лави та камені крутьки [86] [86] К р у т ь к о - гострий камінь, довкола якого вир. , бучки [87] [87] Б у ч о к-камінь, через який перевалюється вода і реве, бучить. і просто шипи, є ще щітки [88] [88] Щ і т к а- місце скупчення каменів. та черені [89] [89] Ч е р і н ь- суцільне кам'яне дно. , є упади [90] [90] У п а д - водопад. , одміті [91] [91] О д м і т ь- вир навколо каменя або трохи а. , прорви, ну та це не при всякій воді. Нині вода велика на порогах обрітається, і ще вона прибуватиме помалу до святого ієрарха христового Миколая, а після празника святого Миколая через неділю то вже ниспадати почне скоріше, ніжлі прибувати. У нас як кажеться: хочеш жить - не напийся.

- А переправляєте ж як? - поцікавився дяк.- 3 людьми чи порожняком?

- Люди йдуть по берегу, а вже з стругами тільки ми. Хто й на судні, інші утримують його на косяках [92] [92] К о с я к- тонкий довгий канат. , другі спускаються у воду, піднімають судно над гострим камінням і обережно спускають його на чисте. Та вже побачите самі. Як то в нас співається:

«Та гиля, гиля, сірі гуси, до води, та дожилися наші хлопці до біди. Та гиля, гиля, сірі гуси, не літать, доживуться козаченьки ще й не так». Ми то своїх човнів переправляємо скільки? Ну, десять од сили. А щоб аж сотню, та ще таких тяжких - то й не бувало. А спробувати треба. Страху наженемо на самого султана, коли вправимось. Ось глянете на пороги - то й самі побачите.

Вже перший поріг, до якого підійшли назавтра, перегороджував усю течію Дніпра кам'яним пощербленим гребенем, чорні похмурі зубці стирчали над водою, повороніла вода з диким шалом кидалася на ті зубці, клекотала і бучала, закручувалася в одміті, в несамовитому перестрибі мчала вниз, так ніби хотіла пробити кам'яне дно, провалитися на той світ.