Павло Загребельний - Роксолана

Врешті цареві сказано про Гасана і про тривожні вісті, які він приніс, на щастя, провідчики, послані вниз по Дону, теж принесли відомості про лихі наміри кримчаків,- і нарешті сталося: Іван Васильович послав дяка Ржевського з людьми далеко за московські застави на Оці й на Дону аж до Путивля, щоб наготував там за зиму стругів і спустився по Пслу, а тоді по Дніпру на низ аж попід улуси кримські для провідництва і взяття «язиків», тобто полонених. Так далеко на південь московське військо ще ніколи не ходило, люди Ржевського наражалися на небезпеки незнані й великі, тому за провідника визначено було їм Гасана, але всіх його людей зоставлено в Москві як заложників, та й самого звелено всіляко пильнувати впродовж усього походу, щоб не допустити до зради, не дати йому втягнути військо в заготовлену пастку.

Хто він був? Без роду, без племені, без спогаду, без історії, навіть ім'я чуже. В літописі лишиться згадка: «Вибіг з Криму полонений і сказав…» Немає імені, і не всю правду сказано - так поплутані шляхи людські.

Цілу зиму нудьгував у хатині коло дяка Матвія Івановича, пробував помагати його людям збивати струги, але не вмів, тільки заважав. Єдине, чого міг навчати,- рубатися на шаблях та стріляти з мушкетів, які звано тут пищалями. Тут він був неперевершений, а що вогненного припасу в дяка було більше, ніж харчів для війська, то Гасан мав змогу передати своє яничарське дивовижне вміння і здобув хіба ж таку пошану навіть у самого Матвія Івановича.

Той по-своєму жалів безрідного цього вусатого чоловіка, ночами, сидячи в темряві коло затухаючого вогню, розіпрівши від підігрітих медів трав'яних, хвалився дяк своїм родоводом, що сягав у найглибші часи, мало не до початків держави Київської. Походив од князів Смоленських. Його предок Федір Федорович був удільним князем города Ржева. Ще й досі частина Ржева на правім березі Волги так і зветься - Князь-Федорівська. Найщасливіший з князів Ржевський Родіон Федорович убитий в битві Куликовській. Стояв, захищаючи плече Дмитрія Донського, поліг, не відступивши, бо то було поле честі всієї землі Руської. І після битви Куликовської татари відкотилися аж за Перекоп.

- Щоб шарпати Україну,- зауважив Гасан.

- А ось ми їх шарпнемо аж ну! - ляснув його по плечу дяк. За зиму наготували з сотню стругів. Дерево було сире, Гасан не вірив, що ці посудини триматимуться на воді, але набивалося в струги по двадцять і по тридцять воїнів, і вони пливли. Військо не викликало особливого захвату в колишнього яничара. Зброя: луки, списи, сокири та басалики, пищаль одна на десятьох, щоправда, вогненного припасу достатньо. Шаблі - тільки в дяка та в боярських дітей, у них же - стальні лати й кольчуги, а то все - стебновані ватяні кафтани, які чи й захистять від татарських стріл. Вражала Гасана нужденна їжа цих людей. Хоч і сам, скільки пам'ятав, жив упроголодь, бо яничари наїдалися лише під час грабувань захоплених городів, але все ж звик мати щодня жменю рису в казанку. Ці ж люди могли не їсти день і два і терпіли, не скаржилися, ще й виспівували своїх веселих пісень:

Ах ви, девки, девушки, Голубины гнездышки! Много вас посеяно, Да не много выросло…

Ловили рибу, били звіра, здобували де що могли здобути, іноді крали, іноді знаходили припаси на пасіках, розкиданих по берегах Псла; на той випадок, коли вже ніде нічого не змогли б улузати, кожен мав торбинку пшона й дрібку солі, щоб зварити собі такого-сякого «хльобова» і перебути тяжкі дні. У боярських дітей були з собою запаси солонини. В дяка до м'яса малася навіть приправа - цибуля й перець.

Гасана часто розпитували про Стамбул, про султана, про палаци й багатства, він розповідав, іноді обережно згадуючи й про свої зустрічі з султаншею, його слухали з захватом, і ніхто не вірив тому, що він розповідає. Надто неспівмірним було їхнє життя з тим далеким і недосяжним світом заморським.

Воїнам плачено по півтори дєньги щоденно, але ні купити ніде нічого не могли, ні навіть показати кому-небудь те своє нужденне срібло - хіба що один одному. Земля лежала принишкла, налякана ордою, люди порозбігалися, ховалися десь у кріпостях - у Києві, в Канові, в Черкасах, сюди спускалися хіба що на літні уходи, та й знов утікали на зиму до сховку.

Так і бачив Гасан, як утікають навіть ці найвідчайдушніші, зачувши страшну ходу орди, поперед якої летять хмари птаства, круки висять у тій стороні, звідки вона насувається, ночами тривожні згуки дрижать у повітрі, і земля струшується від страху.