Роман Іваничук - МАЛЬВИ

А король з викупом не квапився.

Помітно постарів «quasi alter rex» 177Польщі Микола Потоцький. Запали щоки, сиві вуса опустилися донизу, і скляно блищали великі очі, в яких каламутилася ненависть до всіх, кого могла відтворити пам'ять. Хмельницького він бачив тільки скорченим у смертельних муках на палі — інакше мислити про нього не міг. Усвідомлення того, що козацький гетьман отримав після Зборова сорок тисяч реєстрового війська і три воєводства, що простягає він руку на Молдавію, а в Чигирині приймає з дарами турецьких послів, приводила його в шаленство, і він кричав до Калиновського, одутлого від безділля і доброї їжі.

— Дожилися, вашмосьць! З хлопами, яких до послуху треба привчати тільки шаблею і нагайкою, ясновельможний круль підписує угоди! А втім, чого можна було сподіватися від Яна Казиміра, який навіть ойчисту мову не вважав своєю, а в ті роки, коли ми стинали козацькій гідрі голови на Масловому Ставу, він шпигував у Франції на користь Іспанії, з повіями по борделях валявся і сьорбав тюремну юшку у французькій тюрмі.

Калиновського дратувало кожне слово Потоцького, він не міг йому донині простити, що той колись злегковажив Хмельницького і вислав на Жовті Води свого марнославного синка нагайками хлопів розганяти. Ловлячи вісті зі світу, Калиновський сушив собі голову, як би скористатися ситуацією, що склалася під Зборовом, і сторгуватися врешті з ханом. Бачив, що можна, і тому сердився, що Потоцький не хоче думати, а воює самою лише жовчю з набагато сильнішим противником.

— Вацьпан забуває про те, що потім, в Італії, Ян Казимір вступив до ордену єзуїтів і повернувся в Польщу кардиналом. Кардинал в королівській родині — то щось значить, добродзєю, якщо не забувати, що католицький костьол підлягає римському папі.

— Так, так нинішній король недарма вчився в єзуїтів. Нам присилає втішні листи, але жодного гроша на викуп. Матка боска, регіментаріями славного війська Польського — баглай 178Заславський, недоук Остророг і шмаркатий Конецпольський! Та при таких пшевудцах справді прийде koniec Polski 179... А ми... а я конину їм і кумисом запиваю у Бахчисарайській фортеці!

— Вацьпан витрачає надто багато енергії на безсилу лють, пан... коронний, — в'їдливо відказав Калиновський. — Так було, зрештою, під Корсунем. Пан надт обфітий на амбіцію, а вона заважає зважити реальні сили ворога. І тепер замість пронюхати, що замишляє хан після Зборова — адже для чогось він залишив короля на троні, — пан тільки й знає, що плювати на регіментаріїв, Яна Казиміра і бачити уві сні Хмельницького на палі. Я ж знаю, що до Варшави прибули гінці з Болгарії просити в короля допомоги на повстання проти Туреччини і що це на руку Іслам-Гіреєві. Він уже кокетує з Венецією і до короля послів слав з пропозицією обопільне вирушити на Османів. Вашмосьць ніколи не задумувався над тим, що в такій ситуації може виникнуги конфлікт між гетьманом і ханом?

— Волі мені треба, і я зітру козацьку ребелію, як дванадцять років тому!

— Киньте оті похвальби, пане... коронний, — Калиновський не міг приховати іронії, коли вимовляв титул Потоцького. — Ви ж самі бачили, що то за ребелія. Хмельницький — політик, і, якщо він захоче, — Швецію натроюдить проти нас, і Москва завжди готова йогові підперти. Нам треба добитися аудієнції в хана. Він, мені здається, подумує про розрив із Хмельницьким, ну, а в усякому разі боїться його вікторії. Та коли передчасно станеться той розрив, Річ Посполита загине. Гетьман у ту ж мить знайде північного і східного спільників. Треба ще однієї війни, подібної до зборівської…

— Co pan mowi 180! — аж скочив Потоцький. — Ще одна угода, ще сорок тисяч реєстрових, ще три воєводства? То здрайство навіть мислити таке!

— Все це пишні патріотичні фрази, пане... кгм... коронний. Я ж кажу вашмосьці: потрібна ще одна баталійі і ще одна... ханська зрада. Хіба не може зрозуміти вацьпан, що Іслам-Гірей попросту продав Хмельницького під Зборовом. Бо коли б ні, то ми мали б на Чуфут-кале ще одного зацного компаньйона — ясновельможного круля Речі Посполитої.

Мабуть, уперше за два роки співжиття в неволі Потоцький визнав за Калиновським слушність. Він не гаючись сів до столу і почав складати супліку ханові, щоб її ще сьогодні передати стражником по двору.

Стояла Марія, як колись давно, при дорозі, що курно в'ється з Бахчисарая до Ак-мечеті, і пильно приглядалася до татарського війська, намагаючись не пропустити жодного обличчя. Вирушав кримський кіш ще раз походом туди — на Україну. Тривога нудила серце — різне поговорюють люди в Мангуші: кажуть, хан великий ясир пригнав до Перекопу, повертаючись того разу з України, і в Кафі заганяли на галери не лядських бранців, а козацьких синів і дочок. Мальву засліпила любов, вона не вірить. А щось мусить бути в тому правди... Яку ж то долю тепер несуть Україні ханські війська?