Режин Дефорж - Анна Киевская

Повернувшись до Франції, Анна разом із сином Гуго та чоловіком Раулем проводила час у короля Філіппа спершу в Парижі, потім в Орлеані, Комп’єні та Суассоні.

Здавалося, Філіпп і Гуго пробачили матері її друге одруження, вони ввічливо поводилися з графом Валуа та його синами Готьє і Сімоном. Сімон мав великий авторитет в обох французьких принців, бо він супроводжував Вільгельма до Англії. Звісно, Сімон був усього лиш один із герцогових зброєносців і через свій юний вік тримався далеко від найзапекліших боїв. Проте на прохання Філіппа хлопець довгими вечорами розповідав про найважливіші моменти битви. Зручно повмощувавшись на м’яких подушках перед величезним каміном у просторій залі санліського замку, принци, графи, рицарі й зброєносці захоплено слухали розповідь юнака:

— Роллонів син Тюстен підніс угору нормандський прапор. Засурмили сурми, і грізні воїни пішли в наступ із криком: «Тhог аїе!» Наші лучники першими пустили стріли, які понесли смерть у лави супротивника, а він відповів таким густим градом каміння, що ми мусили відступити. Англійські сокири хоч і не надовго, але все ж улаштували справжню січу в наших рядах. Бретонці кинулися тікати, зчинилася товкотнеча, і в ній наших людей загинуло не менше, ніж від англійських стріл. Раптом у цій метушні пролунав чийсь крик: «Герцог загинув!.. Герцог загинув!» І тоді почалася безладна втеча. Але тут над натовпом здійнялася закривавлена постать рицаря, який розмахував мечем, намагаючись затримати втікачів. Він зірвав із себе шолом і вигукнув: «Погляньте на мене, я живий і з Божою допомогою переможу! Що за дурість штовхнула вас на втечу? Ви — зграя боягузів! Ви дозволили відкинути й убивати себе тим, кого самі можете перерізати, мов худобу! Ви втікаєте від перемоги й вічної слави і рветесь до поразки та страшної ганьби. Якщо ви втікатимете й далі, то ніхто з вас не уникне смерті!» Побачивши свого герцога живим і почувши його гнівні слова, нормандці сповнилися хоробрості й кинулись до бою з таким завзяттям, що невдовзі англійці вкрили землю, пошматовані нормандською зброєю. Найзапекліше бився сам Завойовник, який махав важким мечем, наче ціпом. Довкола нього лежали гори трупів. Ніхто з тих, хто на нього нападав, не вцілів. Герцог мав у бою лише одного рівного собі воїна, який завжди був поряд із ним у найзапекліших сутичках: це той, кого ми між собою називали Рицарем у масці або Рицарем із блискучим обличчям. Вони вдвох перерубали більше ворожого війська, ніж це могла б зробити ціла сотня хоробрих вояків! Не раз ми думали, що наш командир загинув. Троє коней упало, порубані під ним. З дивовижною спритністю як на свій високий зріст і огрядність він щоразу встигав сплигнути на землю й помщався за свого бойового коня. Двічі він, щоб збити з пантелику ворога, наказував своєму війську вдати, ніби воно відступає, і обидва рази ця хитрість йому вдавалася: сотні англійців склали голови на полі бою. Запалені успіхом, нормандці вже не відчували ні болю, ні втоми й знову йшли в наступ з таким жахливим войовничим криком, що навіть найхоробріші воїни не могли слухати його, не здригаючись. Бойовий дух у них підтримував під час коротких перепочинків відважний бард Тайєфер. Сидячи на коні, він, байдужий як до ворожого, так і до свого каміння та стріл, читав бійцям епопею про Роланда та його богатирів:

Сімонову розповідь раз у раз уривали войовничі вигуки надмірно збуджених юнаків з оточення короля Філіппа: «Каміння!.. Святий Денисе!.. Тhог аїе!» Потім усі сміялися, попиваючи приправлене прянощами вино з ріжків, що їх підносили служники, не менш збуджені, ніж господарі.

— Ох, яка ж гарна буває війна! — вигукнув Філіпп.

— Гарна й бажана, мов жінка! — докинув Сімонів брат Готьє.