Режин Дефорж - Анна Киевская

На початку наступного року Бодуен Монський, син графа Фландрійського, на подвір’ї почестей санліського замку посвятив Філіппа в рицарі. Королю тоді ще не виповнилося й п’ятнадцяти. Провівши ніч у молитвах біля церковного престолу, Філіпп висповідався перед капеланом Годефруа, вислухав відправу й причастився. На двох високих трибунах, застелених фландрійськими килимами, повсідалися знатні дами, прелати й вельможі. Серед дам сиділа королева-мати, вроду якої підкреслювала яскраво-червона парчева сукня, підбита білячим хутром, та зелена накидка з виготовленого в Брюгге сукна, бо була застебнута на плечі на золоту застібку, а також гарні рукавички й чобітки. Хоч сяяло сонце, надворі було дуже холодно. Слуги подавали довгими кліщами кухлики з гарячим, міцно приправленим прянощами вином. Біля королеви сиділи Адель Фландрійська, Аделаїда де Ла-Ферте, Біота Понтуазька, Гільдебранда Валуа й Бланш Арльська. Анна повернулася в бік другої трибуни й кивнула головою своїм давнім вірним друзям Гослену Шонійському, архієпископу Жерве Реймському, Готьє де Мо, а також Раулеві де Крепі, такому прекрасному в своєму чорному, розшитому золотом та сріблом костюмі.

Філіпп, надто високий і міцний як для свого віку, стояв простоволосий, у білому бліо [6] Бліо — щось на зразок туніки. , схрестивши руки й заплющивши очі.

Гослен Шонійський спустився з трибуни, підійшов до Філіппа, надяг йому сталеві латні рукавиці й вручив золоті остроги; Рауль де Крепі натяг на нього кольчугу, а Бодуен Монський прочитав йому рицарські заповіді:

— Ти віритимеш у все, чого навчає церква, й дотримуватимешся її заповідей. Ти захищатимеш її. Перейматимешся співчуттям до всіх слабких і будеш їхнім оборонцем. Любитимеш країну, де народився. Не відступатимеш перед ворогом. Вестимеш нещадну й непримиренну війну з єретиками. Виконуватимеш свої рицарські обов’язки. Ніколи не обманюватимеш і дотримуватимеш свого слова. Будеш щедрим і даватимеш усім милостиню. Скрізь і завжди захищатимеш правду й добро від несправедливості й зла.

На шию Філіппові наділи ремінець із батьковим щитом. А тоді Філіпп укляк навколішки. Бодуен Монський помазав йому чоло єлеєм і вручив меча, промовивши:

— В ім’я Бога, святого Михаїла й святого Георгія я посвячую тебе в рицарі. Будь витязем!

Новопосвячений рицар, вельми розхвильований, підвівся й пішов уклонитися матері. Анна нахилилася й наділа йому яскраво-червоний шолом.

Привели улюбленого Філіппового коня. Хлопець ураз скочив у сідло, не скориставшись стременами, чим викликав бурхливі оплески, потім схопив ясенового списа із сталевим вістрям і помчав чвалом збивати опудало — рухливого манекена, що правив за мішень.

Хоч погода стояла погана, розваги тривали до вечора.

Незважаючи на хутряний одяг та гаряче вино, холод мало не став фатальним для королеви-матері: наступного дня після свята, влаштованого на честь її сина, вона злягла з великою гарячкою. Вона не одужала зовсім до самого Великодня й не змогла поїхати до Нормандії на свято з нагоди повернення Вільгельма. Король Філіпп дав згоду на те, щоб за відсутності його самого та матері Францію там представляв граф Валуа як вітчим короля.

При французькому дворі ще довго й заздрісно говорили про гостинність короля Вільгельма, про розкішно оздоблені шати його баронів, англосаксонську знать із довгим волоссям, золотий і срібний посуд, різьблені буйволячі роги, численні незнайомі страви, про музик та турніри, де змагались англійці й нормандці, про переосвячення монастирської церкви |Богоматері на церкву святого Петра, про щедроти й добрі діла, що їх герцог-король зливою вихлюпнув на свій народ. Філіпп, повернувшись із чергової поїздки до Фландрії, із заздрістю вислухав розповіді про все це.

Першого вересня помер граф Бодуен, переобтяжений літами й почестями. За два місяці до цього пішов у кращий світ і архієпископ та канцлер Реймський Жерве. Тепер Аннин син мусив правити країною сам.

У травні наступного року королева-мати поїхала до Англії, щоб узяти участь у коронуванні герцогині Нормандської. Худенька, у важкому вбранні, Матільда вся аж сяяла, коли в церкві Вестмінстерського монастиря архієпископ Йоркський Ельдред поклав їй на голову королівську корону. Вона була при надії й залишилася разом з Анною до пологів в Англії. Батько проголосив новонародженого сина, названого Генріхом, спадкоємцем усіх своїх англійських володінь, і це рішення схвалили й місцеві вельможі. Четвертий син переповнив Вільгельма радістю.