Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 1

– Чув останні новини з Низу? – коротко запитав, розкурюючи люльку.

– Які саме?

– Значні новини, Іване. У полку мовлять: під час останнього сейму у Варшаві прийнято постанову спорядити і відправити на Запоріжжя два драгунських полки для наведення там порядку. Це частина Боровицької угоди, яку нав'язано нам після вашої поразки під Кумейками. Крім того, є наказ спалити всі чайки і встановити пряме правління сеймових комісарів над всією територією Запорізьких вольностей. Ті полки було нашвидкуруч набрано, і ще в половині березня вони вже були на Запоріжжі, стали табором за півдня переходу від Микитиного Рогу і відправили посла до Січі. Того ж дня кошовий отаман наказав закувати посла в кайдани, а лист-відповідь залишив для польських полковників Мелецького та Славинського…

– Кого?! – здивовано перепитав Іван.

– Якогось Славинського. А хіба що?

– Нічого. Доля іноді сміється з нас дуже жорстоко. Я знайомий з ним… І що за лист?

– У кращому стилі січових шибайголів. Вони залишили його на березі Дніпра, неподалік від польського табору. У ньому сповістили, що виріжуть полки до ноги, коли хоч один драгун наблизиться до Січі ближче, ніж на стріл з лука.

Іван голосно зареготав.

– А чого ж пани полковники очікували? – мовив він нарешті у відповідь на здивований погляд батька.

– За два тижні після цих подій на раді в Січі запорожцями обрано нового гетьмана. Ним став Яцько Остряниця. Січовики і чути не хочуть про призначеного сеймом Ілляша Караїмовича.

Іван відчув приплив буйних веселощів.

– Добре дбають братики.

– Це було раніше. Останніх новин ти теж не чув? – Федір поглянув на сина швидко і якось винувато.

– Що я мав чути? – одразу ж насторожився Іван.

– Одним словом, Остряниця вже на волості. Кілька днів тому при військовій потребі під Голтвою він на голову розбив ляхів. Військо Острянин має добре озброєне і досить велике, крім того, у підмогу незабаром очікує кілька тисяч донців, – раптом Федір перехопив на собі погляд Івана і похапцем продовжив: – Але не буде з того пуття! Не подужати нізащо Острянину ляхів. Не гетьман він. Старшина добрий, а не гетьман. Мені він ще з часів Сагайдачного відомий.

Іван спохмурнів ще більше, ніж до почутого.

– Батьку, навіщо я тут? – запитав він глухим голосом.

Старий уважно подивився в очі синові.

– Іване, – карбуючи кожне слово, відповів він. – Ти тут тому, що саме тут твоє місце, поряд зі мною. Січ є доброю наукою для козака, і ти пройшов цю школу. Тепер для тебе відкриваються нові горизонти на реєстровій службі. Ти шляхтич, Іване, тож мусиш завжди пам'ятати про це. І хоч наш рід не дуже багатий і відомий, мої, а значить, і твої предки почали свій родовід ще за часів князя Данила Галицького. Ти повинен зайняти моє місце в сотні, а далі, далі хто знає… поряд же з Острянином на тебе очікує смерть або доля вигнанця. Цього разу ляхи тобі не вибачать. Тобі, напевне, не відомо, але в полковій канцелярії Брацлавського полку, як і у всіх інших реєстрових полках, є універсал коронного гетьмана, у якому наказується сповіщати урядам староств і повітів про всіх, хто брав участь у заколоті, очолюваному Павлюком. їхнє майно має бути конфісковане, самі вони віддані суду, а родини переходять під владу польського уряду або тих магнатів, на чиїх землях проживав той чи інший бунтівник. Це кріпацтво, Іване.

– Мені відомий зміст тих універсалів.

– І ще… – Федір помовчав. – Тиждень тому у Варшаві страчено Карпа Павлюка. Ляхи, як і очікувалося, порушили дані під Боровицею обіцянки зберегти йому життя в обмін на припинення опору. От і все, чого він домігся, якщо, звичайно, не рахувати того, що в ляхів тепер розв'язано руки і вони вважають себе вільними від дотримання статей Куруківської угоди.

Іван підхопився на ноги.

– Я повинен їхати! – твердо мовив він.

– До Острянина?

– Так.

Федір витримав паузу.

– Заспокойся, – мовив він по хвилині мовчанки. – Насамперед повинен тобі сказати, що ти не встигнеш.

– Але чому?

– Тому, що все, сказане мною, застаріло на кілька тижнів. Я просто передбачав твою реакцію і не поспішав розпочинати цієї розмови, – про себе старий Богун помітив, що такої відвертої люті і зневаги, яка виникла після сказаного ним, він ще ніколи не бачив у очах єдиного сина. – Так, я взяв на себе цей гріх, але зараз ти вислухаєш мене! Тепер Острянин стоїть табором на ріці Стариці, поблизу місця, де вона впадає у Дніпро, за кілька миль південніше Сули. Після поразок під Лубнами, Миргородом, Сліпгородом і Жовнином розгром його війська є справою кількох днів. Тобі не встигнути, навіть коли б ти надумав загнати кількох коней. От і все.