Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

– Зроблю, – змахнув чубом Нечипоренко і одразу ж пішов розшукувати сотників і решту наказної старшини.

– Міщанство Тульчина нам нічого не заборгувало, – докинув Богун згодом. Він дочекався, доки йому підведуть коня, і скочив у кульбаку. Козаки, виконуючи наказ, почали шикуватися на широкому майдані перед цитаделлю, залишаючись поза межами досяжності мушкетів тих, хто зачинився в невеличкій кам'яниці.

Через чверть години Богун, вперши правицю в бік, виїздив конем перед мурами цитаделі, з-проміж зубців на верху і в бійницях якої завмерли залишки оборонців міста, вистромивши назовні стволи готових до бою мушкетів.

– Панове захисники міста! – лунав серед тиші, що настала після гуркоту недавнього бойовища насмішкуватий Іванів голос. – Пропоную вам переговори! І переговори такі, які потрібні в першу чергу вам. Адже, я думаю, ніхто з вас не буде сперечатися з тим, що становище ваше вкрай погане і допомогти вам не спроможний навіть Господь. Усе, що нам залишається – дочекатися, доки у вас закінчиться питна вода, і взяти вас голими руками. Адже забудькуваті будівельники Тульчинської цитаделі забулися викопати на її подвір'ї колодязь. Я не помиляюся?

Тиша на мурах. Чути лише брязкіт збруї коней Богунового почту і тихі розмови в козацьких шеренгах. Легенький вітерець тріпоче граючись малиновою хоругвою в руках козацького хорунжого.

– Мушу доповнити сказане мною тим, шановні панове з цитаделі, що жоден з вас не вийде звідтам живим, у разі якщо ви відмовитесь від переговорів. Маєте годину на роздуми.

Рівно через годину розчинилися ворота цитаделі, і зодягнений в коротку свитину, шкіряні бриджі, високі чорні ботфорти й червоний жовнірський плащ шляхтич вийшов звідти, ступаючи попереду жовніра з білим полотнищем у руках. Примруживши очі під блискучим мідним шоломом, він роздивився обложену козаками площу і рушив у тому напрямку, де знаходився поряд з Нечипоренком і писарем Гавриїлом Іван Богун. Обличчя парламентера вкривав пил і бризки запеклої крові, проте вуста були міцно стиснені, а рудувата еспаньйолка охайно підстрижена. Праву руку він мав на перев'язі, замотану в просяклі кров'ю бинти, але йшов рішучим кроком старого вояки, котрого зовсім не лякає нагода опинитися посеред табору людей, з яким нещодавно зчепився у смертельній борні. Підійшовши, став навпроти Івана і ледь-ледь вклонився, звернувшись до Богуна польською, у якій відчувався незначний французький акцент:

– Капітан Марсель де Сен-Мартен, командир гарнізону Тульчина. Готовий вести переговори з милостивим паном, якщо той зболить представити себе і виявиться людиною шляхетного звання.

За спиною у француза з гуркотом зачинилася брама цитаделі, змушуючи жовніра, котрий супроводжував командира гарнізону, здригнутися і боязко позирнути назад. На обличчі капітана, навпаки, не ворухнувся жодний м'яз.

– Парламентери не мають приводу боятися нашого віроломства, на те моє слово шляхтича і козака. Прошу вас, шановний капітане, прослідувати до місця, де ми матимемо змогу поговорити.

Із цими словами Богун вирушив до великого столу під розлогою липою на межі площі перед цитаделлю.

– Я готовий вислухати ваші умови, пане… – діловито почав ландскнехт, коли вони з Іваном сіли один навпроти одного, оточені старшиною Іванового полку.

– Іван Федорович Богун, наказний полковник війська його гетьманської милості Богдана Хмельницького.

– Я віддаю шану військовому таланту пана Богуна. Тульчин є не останньою твердинею, а дії козаків, котрі, як відомо, ніколи не були майстрами облоги і штурму фортеці, промовляють про видатні здібності їхнього командира.

– Що ж, дякую за похвалу, проте пан має знати, що вміння козаків у військовій справі далеко більші, аніж йому здавалося дотепер. Цьому підтвердженням є участь козацтва в багатьох битвах Тридцятирічної і багатьох інших війн в Європі. Від Чехії до Іспанії відомо про мужність козаків та їхню здатність приймати на себе удари багато потужнішого ворога і залишатися на висоті. Якщо пан Марсель не проти, я волів би якнайскоріше перейти до справ дня нинішнього.

– Слухаю пана.

– Чудово. Як я вже казав, у вашій цитаделі є один невеличкий недолік – відсутність джерела питної води. Навіть якщо її запаси вагомі, вода досить швидко зіпсується в діжах, що, безумовно, потягне за собою хвороби і помор серед шановних мною панів ландскнехтів, – знизав плечима Богун. – Отже, маю до вас пропозицію: я готовий випустити жовнірів з міста, не причинивши їм жодної шкоди. Мало того, ви можете вийти зі зброєю і знаменами в руках не як полоняники, а тільки як люди, які з честю витримали облогу.