Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

– Так-так, – звів брови Ян Казимир, – що я чую? Пан гетьман не впевнений у своїй владі? У такому випадку… Що ж ви можете запропонувати?

– Я лише відвертий з вами, ваша величність, – спохмурнів Тетеря. – Мова не йде про невпевненість у моїй владі. У разі бунту я знаю, як мені належить діяти і я почну діяти швидко й жорстоко, будьте у цьому впевнені. Але зараз мова йде не про моє вміння розправитись з бунтівниками. Я мовлю про успіх майбутньої кампанії. Заради нього ми повинні подбати про усунення будь-яких труднощів, перед якими можемо стати у майбутньому.

– Що ж, – лише розвів руками Ян Казимир, – мушу погодитися з вами. Що ж пропонує пан гетьман?

– Мені потрібен Іван Богун.

Цього разу здивуванню Вази не було меж:

– Богун? Свєнта Діво, чи я справді чую його ім'я? Пан гетьман, прошу пробачення, з'їхав з глузду!

– Жодним чином, – парирував Тетеря, – я в здоровому глузді. Ця людина потрібна мені у війську.

– У війську, котре піде під рукою Польщі, вам потрібен чи не найголовніший ворог Польщі з тих, яких ми маємо на сьогодняшній день?

– Але пан круль має пам'ятати, що Богун є не меншим ворогом Московщини, аніж Польщі.

– Можливо.

– Тоді ви маєте зрозуміти його корисність. Адже ми йдемо війною саме проти Московщини. Богун надто популярний серед козацтва правобережних полків, аби можна було нехтувати ним. Повірте, якби ви чули про Богуна стільки, скільки чув я на Брацлавщині, Поділлі, Уманщині й Волині, ви б не мали жодних сумнівів у тому, що його потрібно звільнити. В обмін на згоду сприяти нам, звичайно.

Ян Казимир замислився. Попри негативне ставлення, яке він мав до Богуна ще з часів, коли вперше почув його прізвище, він відчув у словах Тетері доцільність. Колишній вінницький полковник і насправді надзвичайно популярний серед козацтва, тож, заручившись його підтримкою, вони отримують у свій табір не просто талановитого полководця, вони отримають зацікавленість широких кіл козацької черні у перемозі над Москвою. Такими речами гарний політик, а саме гарним політиком і був Ян Казимир, нехтувати не міг. Разом з тим, в особі Богуна, відомого своїм незалежним характером, можна отримати прихованого ворога у власному стані, й тоді його популярність серед козацтва відіграє зовсім протилежну роль.

– Але ви розумієте відповідальність, яка ляже на ваші плечі, у разі коли вашому бунтівному полковнику закортить перекинутись на бік ворога? Адже, як мені відомо, такі фортелі він викидав неодноразово, керуючись своєю хворобливою ідеєю вільної України?

Тетеря був готовий і до цього запитання.

– Я добре розумію всю складність цієї справи, ваша величність. Можете не мати жодних сумнівів, над Богуном буде такий нагляд, що не лише його дії – його думки й навіть сни будуть відомі мені, а значить, і вам.

Ян Казимир, якому полестила остання частина відповіді, посміхнувся. Деякий час помисливши, він, за своєю звичкою, розвів руками:

– Можемо спробувати. Але знайте – вдруге Мальброк Богуну не загрожує. У разі його поганої поведінки я скараю на горло його і будь-кого з тих, хто наважиться його захищати.

– Я щасливий тим, що над нами влада мудрого короля, – зігнув голову в поклоні Тетеря.

Ян Казимир, не знайшовши за потрібне продовжувати розмову, встав з-за столу і попрощався. Аудієнцію було закінчено.

Легенький грудневий морозець уже встиг просушити розгрузлий від осінньої негоди і сотень малих та великих військових відділів, що їх зібралося в районі перевозу через Дніпро поблизу Чигирина, тож верби, котрі ще не встигли повністю скинути своє зелене навіть зараз листя, виглядали дещо дивно на тлі ледь-ледь припорошеної першим снігом землі. У вкритому низькими сталевими хмарами небі вилася зграя гайвороння. Чорні птахи стурбовано ґелґотали, рухаючись по колу на невеликій відстані від землі, немов виконували незрозумілий, дивний танок. Коли вони помітили невеличку групу вершників, яка, покинувши гостинець, пустила коней широким вигоном, котрий закінчувався урвищем над широкою стрічкою Дніпра, здійнялися вище й поступово розчинилися в сивому небі. Кволий вітерець дмухнув швидше, намагаючись прискорити рух важких хмар, але, мабуть, зрозумів, що це йому не під силу й заспокоївся остаточно. У тихому прозорому повітрі чувся навіть тріск криги, котру ламали біля невеличкої пристані козаки.

На чолі купки верхівців, які, не поспішаючи, прямували вздовж берега, їхали двоє козацьких старшин, поглянувши на яких, одразу можна було зрозуміти, що ці люди займають надзвичайно високе положення серед козацького війська. Ними були Іван Богун та Павло Тетеря. Відокремившись на кілька десятків кроків від гетьманського почту, без якого, звісно, Тетеря, в силу свого положення, обходитись не міг, вони пустили коней повільним кроком і вели бесіду, тема якої, очевидно, не була легкою для гетьмана – його очі бігали, не знаходячи, на чому спинитись. Погляд Богуна, як завжди, був задумливим і трохи сумним.