Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

Король Ян Казимир II Ваза вирішив прийняти гостей у саду, де для такої мети й було підготовано стіл, вкритий білосніжною шовковою скатертиною, на якому стояли лише кришталеві вазочки з виноградом, апельсинами й цитринами, а також пляшки з шампанським і бургундським винами. Коли коронний маршалок увів делегацію старшин до саду, котрий, оточений високим муром, був, власне, відкритим продовженням королівських покоїв, Ян Казимир, як і належало монархові, сидів у кріслі з високою спинкою, котра сягала не менше сажня і була прикрашена позолоченим гербом королівського роду. Поблизу короля застигли кілька вельмож, чия присутність на прийомі була необхідною для надання зустрічі офіційного статусу. Тетеря, а за ним полковники Ханенко, Дорошенко, Лісницький і Гоголь, наблизились до короля, вклонилися низько, за козацьким звичаєм, і застигли, очікуючи, доки Ян Казимір першим почне розмову. Той ледь-ледь схилив голову, показуючи, що йому подобається поведінка гетьмана і його оточення, після чого промовив, погладжуючи свою коротку іспанську борідку, у якій сивину було майстерно замасковано за допомогою найкращих іноземних барвників:

– Радий бачити гетьмана України в доброму здоров'ї. Як дорога? Не надто притомила вас?

Тетеря відкашлявся і, намагаючись вимовляти польські слова без акценту, відповів:

– О, нехай ваша величність не переймається такими дрібницями. Ми козаки, тож звикли до похідного життя. А радісна надія побачити в кінці шляху нашого славного короля зовсім позбавила мене й моїх людей незручностей, які можуть виникнути в дорозі. Ми просто не помічали таких дрібниць.

З такими словами гетьман, покірливо опустивши голову, поцілував пещену, унизану коштовними перснями королівську руку. Слідом за Тетерею до руки Яна Казимира підійшли й його полковники.

Король кинув на Тетерю швидкий погляд з-під напівопущених повік. Схоже, цей схизмат не настільки неотесаний, щоб розуміти, як потрібен поводити себе васал у присутності сюзерена.

– Прошу, присядьте, любі мої. Прошу спробувати шампанського. Сподіваюсь, мої славні воїни не досить часто вживають цей чудовий винахід французького монаха-бенедиктинця, у противному разі мене засмутить те, що я не зміг підготувати для них сюрприз.

Тетеря, а за ним і решта старшин, намагаючись бути обережними у своїх довгополих кунтушах серед тендітних європейських меблів, розсілися за столом. Звичайно, гетьман нічого не чув про шампанське вино, котре лише кілька років тому з'явилося з-поміж цінителів ігристих напоїв серед польської шляхти, крім того, він вчасно зрозумів, що факт його непоінформованості буде приємним королю, тож не став приховувати своєї відсталості від європейських звичаїв:

– Наші козацькі горлянки звикли до більш примітивних напоїв, тож боюсь, ми не зможемо оцінити в повній мірі всі якості цього, є…

– Шампанського, – завбачливо підказав Ян Казимир з легкою посмішкою.

– Так, ваша величність, шампанського вина.

– Нічого, панове козаки. Ви спробуйте, а потім скажете. Справжня якість не потребує обізнаності, вона відчувається серцем!

Тетеря, а за ним Ханенко і решта полковників, наслідуючи короля, підняли стрункі тонконогі келихи.

– За що ж ми вип'ємо, шановні лицарі? – звів брови Ян Казимир.

– За здоров'я пана круля! – гаркнув Тетеря. – За мудрого й доброго правителя Речі Посполитої!

– За славу польської корони! – спокійно додав Ханенко.

– Дякую вам, друзі мої, – Ян Казимир ледь пригубив свого келиха й запитливо поглянув на старшин, – ну як вам цей чудовий брют?

Тетеря, не знайшовши в «чудовому напої» ніякої відмінності від яблучного квасу, все ж таки поспішив закотити очі від задоволення.

– Нектар, ваша величність! Справжній напій богів.

Ханенко перевів погляд на Гоголя і лише знизав плечима.

– Що ж, – поспішив король перевести розмову на більш прозаїчну тему, – маю надію, пан гетьман у загальних рисах обмалює мені ситуацію, яка склалася в Україні напередодні задуманої нами кампанії на Лівобережжі.

Тетеря відставив келих.

– Так, ваша величність. Власне, для того я й прохав вельможного пана прийняти мене. Ми, вірні слуги вашої королівської милості, робимо все залежне від нас для підтримання домовленостей між моїми попередниками та вашою милістю. А оскільки домовленості ті складені, щоб бути міцними і непорушними навіки, дбаємо, скільки сил наших стає, про виконання їх до найдрібніших деталей.

Тож коли я отримав від вашої королівської милості наказ збирати військо й готувати його до великого походу на захоплене Москвою та недоумком Брюховецьким Лівобережжя, ми намагалися зробити все залежне від нас, щоб пан круль був задоволений нашою працею. Тож нині нам є чим похвастати. Двадцять тисяч козацького війська готові стати під знамена вашої величності. Мною зібрано кращих полководців, удосталь гармат та припасу, десятки млинів від Костянтинова до Черкас мелять порох, вози з продовольством удень і вночі йдуть до Чигирина. Полки будь-якої години готові виступити у вказане вашою величністю місце для збору. Вам варто лише наказати, мій ясний пане, – закінчив Тетеря, схиливши на знак покори голову.