Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

Але ні крики Калиновського, ні активні дії його хорунжих, поручників і вахмістрів уже не давали потрібного результату. Козаки перейшли у контрнаступ і п'ядь за п'яддю почали витісняти поляків з міста. Ставало зрозумілим, що наявними силами Калиновському не вдасться досягти поставленої мети.

– Поручнику! – нарешті гукнув Калиновський спітнілому, не дивлячись на мороз, поручнику зі свого почту. – Негайно передай мою команду задіяти до бою резерви! Нехай ідуть всі!

Поручник крутнувся дзиґою і погнав коня до міської брами, минаючи вулички, вкриті трупами і политі яскраво-червоною у променях сонця, яке на хвилину визирнуло, кров'ю. «От і все, – подумав Калиновський. – Він як поганий стратег використає усі наявні сили, не залишаючи жодних резервів, відкриє свій тил для можливого удару. Але він захопить Красне, зламавши цей шалений опір схизматів! Він уб'є Нечая будь-що і розметає вітром його полк, відкривши цим самим ворота в Україну польським військам!»

– Уперед, ледарі, бийте їх і пан Єзус змилується над вашими грішними душами! – крикнув Калиновський громовим голосом і кинувся в гущавину бою, вимахуючи блискучим лезом свого важкого палаша.

А зовсім недалеко від того місця, де, ламаючи тини міщанських помешкань, метався, ледве встигаючи за своїм гетьманом, почет Мартина Калиновського, вів у бій своїх козаків розчервонілий від запалу Данило Нечай. Не було на полковникові коштовних гартованих лат, не захищав голову мідний шишак чи залізна місюрка – не встиг подбати про них відчайдушний полковник, лише волохаті груди, що не могла закрити сорочка, несли на собі великий золотий хрест з роз'пяттям, лише довгий смоляний оселедець розтріпався по виголеному черепу, лише одягнений нарозпаш жупан вився, покриваючи ще й кінський круп.

– Добре, дітки! – кричав полковник. – Уперед, пани-молодці, бий триклятих! – І він, вимахуючи шаблею, мчав на чергового супротивника, не забуваючи підганяти найбільш несміливих козаків полковницьким перначем.

– Не журіться, брацлавці! – лунало серед гуркоту битви. – Раз мати породила! Чи забули ту істину козацьку?!

Бій поширювався. За чверть години три хоругви, котрі були спочатку залишені Калиновським у лісі в якості прикриття і резерву, вступили в запеклий вуличний бій, і була мить, коли коронному гетьману здалося, що вони не спроможні переломити хід бойовища, а козаки ось-ось викинуть їх, принижених і побитих, за межі міських укріплень, котрі так швидко вдалося взяти на початку бою. Безладна стрілянина з боку козаків перетворювалась на злагоджені мушкетні залпи батав, котрі перекривали вулиці перед наступаючою кіннотою поляків, караколювали з неймовірною швидкістю, засипали драгунів стрілами з луків і куш, видряпавшись на високі дахи будівель. Втрати поляків зростали, і Калиновський шаленів від думки, що може програти цей бій.

– Напшуд! Напшуд, матко боска! – підганяв він драгунів, гарячково відшукуючи вихід із цієї ситуації. А мізкувати було над чим – козаки уже встигли потіснити драгунів від майдану в центрі Красного, де знаходилась соборна церква і цитадель, усіма чотирма головними вулицями, у напрямку до периметра першої лінії міських укріплень. Швидка кавалерійська атака давно перетворилась на борсання серед закривавленої грязюки і куп мертвих та конаючих тіл. Раптом погляд Калиновського, яким він невідомо кого вистежував у натовпах козаків, упав на кремезну постать Нечая, який, сидячи верхи, рубав шаблюкою на всі боки. За коротку мить Калиновського немов осяяло: ось же він! Поруч сам Нечай! Як просто тепер взяти його, коли він знаходиться на передньому краї бойовища, б'ється поруч з іншими, як простий козак. Що ж ще так ламає бойовий дух жовнірства, як смерть їхнього ватажка? І одразу ж у голові Калиновського немов задзвонили дзвони, а урочистий голос мовив: то є остання надія здобути перемогу і уникнути привселюдної ганьби. Обернувшись, він побачив у кількох кроках від себе хорунжих Байбузу і П'ясочинського.

– До мене! – підкликав обох владним голосом і, дочекавшись, доки хорунжі під'їдуть ближче, вказав їм на Нечая, котрий саме заглибився в натовп драгунів так, що решта козаків ледве встигали за ним. – Беріть людей, скільки вам потрібно, і зупиніть його! Нехай буде ослаблено хоругви на інших дільницях, але Нечай повинен бути знешкоджений!

– Слухаю, ваша ясновельможність! – підніс руку до грудей П'ясочинський.

– Виконаємо все, що в наших силах! – підтримав його Байбуза.