Юрій Мушкетик - На брата брат

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - На брата брат» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2006, ISBN: 2006, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

На брата брат: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «На брата брат»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Юрій Мушкетик — відомий майстер сучасної української прози, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, серед яких є твори, присвячені історії нашої країни: «Жовтий цвіт кульбаби», «Яса», «Гетьманський скарб», «На брата брат» та ін. У романі «На брата брат» відтворено події, що розгорталися в Україні за часів гетьмана Виговського, коли після смерті Богдана Хмельницького боротьба за державну незалежність вилилася у братовбивчу війну. Через долі героїв роману братів Журавок автор зображує страшну трагедію цієї війни: люди однієї крові стають ворогами — брат іде на брата — і голови свої кладуть, не здобувши ні слави, ні волі, ні правди.

На брата брат — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «На брата брат», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У гетьмана палало обличчя, він задихався:

— Вас купляють. Вас намовляють…

— Ти — вже куплений.

— Він хану кримському продався, хоче поновити Астраханське царство!

Либонь, нічого дурнішого не можна було вигадати, але, виявляється, безглуздість має велику силу. Розбурханий натовп забирав по краплі у гетьмана його впевненість, рішучість, плутав думки, розсіював увагу. Він бачив, що щось рушиться, що земля випорскує з — під нього, але ще сподівався втримати її під собою і натовп під своєю рукою. Оглянувся, шукаючи підтримки в генеральної старшини, сподівався, що вона стане поруч нього й це переломить раду в його сторону. Але старшини відводили очі, кожному боліло тільки своє: одному — добутий статок, другому — високий уряд, ще іншого спопеляли заздрощі, комусь не подобалося високодумство гетьмана, а декому світилася повергненням гетьмана булава. Уманський полковник Михайло Ханенко, який клявся захистити гетьмана «зубами та шаблею», микуляв очима, Носач позирав відверто глузливим поглядом, Тетеря взагалі зашився в натовп, Дорошенка не було — сам послав у степи проти татар… Й ревів зварйований підмовниками натовп, ніхто не хотів приглушити злого, розшалілого чортика в душі. Нехай все йде на погибель, на хух, аби мені викричатися. А що буде потім…

Наперед посунули запорожці. Й приступили ближче полтавці, переяславці з Цюцюрою, ніжинці з Золотаренком. Ці дивилися відверто вороже, озлоблено, хижо поблискували очі, в'їдливо ширилися роти.

— Ви, пси смердючі! — гукнув Гуляницький. — Нема на вас управи… Ви хочете… Страх згубили… Мерзотники! — Й розлютив доконечно раду. Тріснув постріл, куля цвьохнула над вухом у Гуляницького. Він рвонув на грудях сорочку:

— Стріляй, падлюко! Я в бою не втікав! — Стояв розвихрений, рвійний, розпашілий, чорнявий, розчервонілий, гарний, як присуджений до страти янгол. Виговський також не похитнувся від посвисту кулі, але йому шерхло в горлі, не ставало повітря в грудях, він ще раз спробував повернути фортуну у свій бік:

— Ви нічого не знаєте! — гукнув щосили. — Послухайте пакти, а тоді кажіть. Як скажете, так і буде. Пакти послухайте!

На воза вилізли Верещака та Сулима. Верещака тремтячими руками дістав з — за пазухи аркуші, рівняв їх.

— Слухайте Гадяцькі пакти! — гукав Гуляницький, але намарне.

— Не хочемо слухати лядських зброднів!

— Забирайся геть! Воліємо Хмельниченка гетьманом!

— То не лядські збродні, ми самі укладали ті пакти!

— Брехня! їх шляхта накурликала!..

— Таж не крути довбешкою, дай послухати!

— Не хочемо під ляха!

— Хмельниченка гетьманом!

— Слава Хмельниченку!

Верещака зяпав ротом, але чи то стратив голос, чи його слова тонули в галасі та гомоні. І вже ліворуч від воза присліпуватий козак у шкіряному кунтуші тузував дрібненького тонкошийого козачка в лисячій шапці, яка падала тому на очі й він нічого не бачив, а поруч зчепилося ще двоє, і в інших руки падали на руків'я шабель, і дуже комусь не хотілося, аби Верещака читав статті, кілька жилавих рук тягли його з воза, а він відбивався ногою і вже захитався, й зненацька упустив аркуші, рвонув з перев'язі шаблю в наділках, обірвавши їх, і вдарив по руках. Хтось завив, хтось чорно вилаявся, й до воза стіною поперли козаки. Тоді Сулима оголив шаблю.

— Бий їх! — заверещав унизу тонкий голос. То кричав гостролиций козачок із чорними вусиками, чорним, напущеним на самі очі — розжахані, божевільні — чубчиком.

— Рубай!

Бахнув ще один постріл, за ним ще два.

— Своїх поб'єте!

— Тут немає своїх. Усі чужі…

Кілька чоловік підлізло під воза, він заскрипів, загойдався, почав хилитися на бік.

— Що ж ви робите!..

— Ногу, ногу пустіть!

Перед гетьмановим зором ще раз майнуло скажено — радісне, з роззявленим ротом Цюцюрине обличчя, й він, зойкнувши від страшного болю, стрибнув у сідло. На мить йому затемріло в очах й ще не встигло розвиднітись, як він ударив закаблуками по ребрах жеребця, й той звинувся, порскнув піною, поніс Виговського крізь розчахнутий натовп до містка. За ним кинулося тільки двоє козаків охорони й кільканадцять переслідувачів, але біля містка, пропустивши гетьмана та його охоронців, зімкнулися затяжці, ощетинилися ратищами. Козаки вклякли.

Сухо стукотіли копита, Виговський, а з ним ще двоє козаків мчали по дорозі. Гетьман вже не бачив, як упав, чавлячи людей, віз, як роз'ярілі козаки смугували шаблями Верещаку та Судиму, як, задкуючи, відбивався шаблею Гуляницький і таки пробився до затяжців, як дивився услід Виговському Юрась Хмельниченко й, підстрибуючи, сміявся по — дитячому, ще й кілька разів плеснув у долоньки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «На брата брат»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «На брата брат» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Николай Алексеев - Брат на брата
Николай Алексеев
Николай Алексеев-Кунгурцев - Брат на брата
Николай Алексеев-Кунгурцев
Борис Грінченко - Брат на брата
Борис Грінченко
libcat.ru: книга без обложки
Пер Лагерквист
libcat.ru: книга без обложки
Сергей Глезеров
Владимир Колычев - Брат за брата
Владимир Колычев
Гарий Немченко - Брат, найди брата
Гарий Немченко
Владимир Мищенко - Брат за брата
Владимир Мищенко
Геннадий Дёмочкин - Брат на брата
Геннадий Дёмочкин
Отзывы о книге «На брата брат»

Обсуждение, отзывы о книге «На брата брат» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x