Василь Барка - Рай

Серпокрил відвертається. Щоб розвіяти неприємний настрій, Анастасія Андріївна повідомляє далі:

— Було аж два вбивства. Якогось юнака зарізано в городському парку, здається, з ревнощів; і доктора Криловського, — кажуть, ніби політика примішана.

— Криловського? Праведника?! О, політики! Яку душу погубили!

Іоні Івановичу очі заволокло сльозами: от-от заридає.

— Ви думали, політика — тільки розмови та папери? — глузує Серпокрил.

— А ви думали, політика — тільки шибениці та спалені села, та німці замість козаків?

— Звідки ви знаєте, що я думаю?

— Мені Тюльпан розказує, він розумніший, ніж політики, що пнуться на кін, і ніж волоцюги, що ждуть: при німцях наступить благодать… Чорта з два!

Тюльпан, почувши згадку про свою скромну особу, дряпнувся в двері. Впустив Іона Іванович улюбленця і кинув йому хліба. Серпокрил вирвався з закляклости, вирішив «відрізати» приятелеві:

— Підождіть, після Европи і нас притиснуть шибеницями; тоді почнемо крутитись. Я готуюся до найгірших можливостей.

— Притиснуть, та не вас! Ви — прудкий, хто вас при держить?.. Ви — як дзиґа: крутиться, крутиться, ниряє, виринає.

Серпокрил вірить. Так сприймають слова гадалок: дурна баба, а дивися, чисту правду скаже!

— Потім, — віщує Лотосов, — скажімо, бомбочки згори; тікає чоловічок до золотої зірочки, а потім зовсім темно, трудно й побачити, що трудно!

Тривога бринить на серці в Серпокрила; він перебиває віщування:

— Окремі люди можуть «крутитись», а народ заженуть у загородку і знов обернуть у скот. Хто війну провадить, той її й годує, — шкуру здирає з населення, як з бика.

— Ваша правда! Муки хресні готуються. А встоїть народ! Ого-го! Народ — це сила; ніхто не зломить. Тисячу літ терпітиме пилку на серці, а скине: в могилу, всякого скине. Розумієш мене, чоловічку?

— Помиляєтесь! Народ звик, щоб на йому їздили. Як нікого нема на спині, сам просить стрічного: сідай! понесу!

— Мізантроп ти немилосердний, чоловічку! А Бог? Де його дім, скажи мені? Не знаєш? Так я скажу де: в душі дім його.

— Іоно Івановичу, навіщо вертатись до містики, до віджитого?

— Велику неправду проголосили!

— Так мислять всі, що рухають прогрес. Ой, чи так?

— Запевняю вас.

— А, приміром, сатана існує?

— Нема. Припинім суперечку!

Серпокрил намірився спитати про книжку, сховану в шухляді. Коли він повернув голову, щоб глянути на шухляду, щось зашуміло від вікна, з-за його спини, різко повіяло прохолодою, і, вчепившись, дзьобнуло у відтулину вуха. Серпокрил зірвався з стільця, мов нечистий зачепив його ключкою; відкинув появу обома руками, а вона вдарила крилами і пошуміла в вікно, голосно кричучи: кох-ко-ах-ках!

Господарі сидять — сміються. Тюльпан, що доїв свою пайку І вештався біля канапи, недалеко від Серпокрила, і торкав чорну коробочку під нею, зразу ж заклопотався, бурхливо виявляючи інтерес до появи; навіть підбіг до вікна, щоб подивитися, куди вона полетіла; підкинув передні лапи на підвіконня, водить направо, наліво довгою головою, гавкає, щоправда, досить стримано: або для «так годиться», або для демонстрації: мовляв, він чесно виконує обов’язок домашнього сторожа і даром хліба не їсть.

— То наша Маргаритка, курочка, — пояснює крізь сміх Анастасія Андріївна; а Іона Іванович очі витирає долонями: насмішила пригода.

— Звикла Маргаритка прилітати до Іони Івановича на плечі, випрошувати крихотки, — додає господиня.

Отямився Серпокрил, сідає на свій стілець. Він лютує. «Пришелепуваті люди, — думає собі, — з пришелепуватими звичками, з собаками, з курми. Гляди, в них і змії десь тут водяться».

— Гадюк у нас нема! — категорично заявляє Іона Іванович.

Остаточно збентежений, Серпокрил блідніє.

— Хіба я питав про гадюки?

— Ні, я просто так кажу, щоб заспокоїти.

Господиня протестує.

— Перестань, Іоно Івановичу, жартувати! Я ось вам новину розповім. Ворожка сказала, що скоро — війна.

Серпокрил слухає і почуває, що йому негаразд. Погано йому; холодні іскорки розсипаються по шкірі. По всьому тілу щось ворушиться. Особливо виразно дається взнаки присутність сторонніх істоток під пахвою, на попереці, за шиєю і коло щиколоток. Він потер ногою об ногу, тоді щось укусило — там, де кінчається шкарпетка. Глянув Серпокрил, побачив на руках мурашки такого кольору, як борода в Іони Івановича. В очах — плівка з прозорого туману; ввижається, що лізуть мурашки з бороди господаря прямо додолу, звідки — на черевики, на штани, на випущену сорочку, на груди, на руки.