Павло Загребельний - Я, БОГДАН

Ось яку заруку отримав я, вирушаючи з Чигирина до Переяслава, де скликав раду всього народу нашого для стрічі царського посольства з боярином Бутурліним, дворянами Алфер’євим і Лопухіним і духовенством. До Бутурліна ще в Путивль послав я Богуна з — під Жванця, аби передав посольству, що визначив я місцем спіткання Переяслав і доручив провести їх туди, Сам же я неодмінно прибуду до них попри всі перешкоди.

Я вибрав Переяслав. Знов не Київ, бо по смерті Петра Могили не було там сприязнених з козаками ієреїв, але й не Чигирин, якому так і не надав належної маєстатичності. Я не встиг набудувати соборів і палаців у Чигирині (їх будує історія століттями й тисячоліттями), часу мені не стачило на кам’яне зиждительство, так і вмру в глині з соломою. Тільки мурована церковця моя в Суботові згодом стане взірцем для всієї України, і вже інший гетьман кинеться до каменя, сподіваючись знайти в ньому безсмертя, та знайде лиш прокляття, бо навіть камінь, виходить, не рятує від зрадливості. Я ж безсмертний і в глині, як Адам, а коли треба було довершити найвищу справу свого життя, то вибрав Переяслав з його древніми соборами і з його славою предковічною, яку хотів перейняти у Києва самого.

Може, колись і перейме! Пройде крізь віки, прогримить, і утвердиться, і оновиться великими будівлями з каменю найдорожчого, принесеного нащадками тих, хто колись заприсягався тут у вічній дружбі й братерстві.

Я не кваплюся, яг терплячий, позаду в мене віки многі, а попереду — ще численніші.

Тоді ж я не дозволяв собі щонайменшої прогайки, я сам вибрав собі долю, яка не дає спочинку, наглить, жене й вимагає. Я не скаржився. Струни на кобзі рвуться не тоді, коли на них грають, а коли кобза вкривається пилом.

З — під Жванця, повертаючись з походу затяжливого, поїхав я на Гусятин, Межибож, Літин, Вінницю, Животів, Ставище, Білу Церкву, Стеблів, Корсунь. З Корсуня відписав Бутурліну, що повертаюся до Чигирина задля деяких справ військових, звідки вже поспішу до їхніх милостей у Переяслав, тепер же радуюсь, почувши про милостиву ласку його царської величності, що нас під крила свої, в милостиве жалуванне зволив прийняти.

На багату кутю приїхав увечері 24 грудня до Чигирина, звідки виправив ще одного листа до Бугурліна, тим часом готуючись прийняти двох царських послів Стрешнева і Бредіхша, які чекали мене з походу вже зо три місяці, бо не пускав до себе під Жванець їх, аби не провідали завчасно про мій союз з Москвою хан і король.

Велика місія московська тим часом після Різдва прибула до Прилук, де стрічав її сам полковник Воронченко, стріляно з гармат, в церквах били дзвони, священики вийшли з процесією, приймано місію всякою стравою і всім потрібним для людей і коней.

Далі їхали через Галицю, Биків, Басань і Війтівці, де заночували востаннє перед Переяславом, і напередодні Нового року поспіли до Переяслава.

За п’ять верст перед містом зустрів Бутурліна з товаришами полковник переяславський Тетеря, а з ним сотників, отаманів, козаків шістсот а чи й більше — з хоругвою, сурмами і бубнами. Перед місією старшини зсіли з коней і Тетеря, виказуючи свою едукованість, виголосив таку промову:

— Благовірний боярине благовірного царя й інші панове! Радісно приймаємо ваш щасливий прихід. Давно вже горіло серце наше, тішачись звісткою, що йдете до нас, сповняючи царську обітницю прийняти православне і преславне Військо Запорозьке під велику руку великодержавного восточного царя. Ось тому і я, найменший серед рабів сих того ж Війська Запорозького, маючи уряд в богоспасаємім городі Переяславі від богоданого нам гетьмана Зиновія Хмельницького, вийшовши на стрічу до вас, радісний віддаю благородству вашому і низький поклін з усім військом, що в сім городі пробуває. А на відпочинок від труду подорожнього ввійти до господ міста Переяславського пильно вас прошу.

Перед брамою Переяслава шпалерами стояли козаки й стріляли з мушкетів на салют. Тоді вийшов з духовенством протопоп Григорій, кроплячи місію освяченою водою під радісний гук всенародного множества — козаків, жон, дітей. Бутурлін і товариші його поцілували хреста й образи, і протопоп Григорій сказав їм орацію.

Я не зуспів на стрічу Бутурліна у Переяславі, бо по Дніпру йшла шуга і незмога було переправитися, так що довелося засісти у Домонтові. Прибув я до Переяслава тільки надвечір шостого дня нового року, а другого дня поз’їздилися всі полковники і старшини. Увечері сьомого відвідав я з Виговським і Тетерею Бутурліна в його помешканню, сказав бояринові, що завтра зрання скликаю раду велику, щоб учинити государю віру. Сказав я послові царському так: