Роман Іваничук - Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської

— А не вбивай… А не вбивай невинного!

І почервоніло болотне поле.

Осташко стояв на валу обіч боярина, дивився на першу переможну битву, а знав: це тільки початок. Він чув крики свого друга Галайди і радів, що руки олесьчан не обагрилися невинною кров'ю, що благородством почалася їх війна — то чи ж допустить доля, щоб програли у битві чесні з нікчемними, господарі своєї землі з наїзниками і вбивцями?

Поляки вибралися з боліт і виходили на передмістя за Брамою. Тут вдарили на них Івашкові кінні вої, і впав у цій останній сутичці, тяжко поранений, гончар Микита.

Незабаром на князівських наметах опустилися стяги з орлами, а на їх місце піднялися білі…

В опочивальні патриціанської лазні пахло вином і помаранчами, зрідка крізь двері коридору заносило гнилим смородом пари, поту й розпеченого каменю — це тоді, коли заходив якийсь пан у квітчастому халаті, а якщо надто розіпрілий — то й зовсім голий.

З підвищення у куті, на якому щовечора стояли головний музикант патриціанської лазні гусляр Арсен, дудар Спитко з Клепарова і молдавський лаутар Боцул із скрипкою, зручно було споглядати напівголих і голих вельмож, що, розімлілі, звалювалися у дерев'яні крісла, стікали потом, віддихувалися, висихали, а потім замовляли музику, пили вино й розповідали, перебиваючи один одного, фацеції, а іноді точилися тут впівголоса розмови державної ваги — тоді музикантам веліли грати голосніше.

До лазні у відповідні дні приходили змивати з себе бруд магістратські райці, лавники, поборці, суддя, інстигатор [42] Прокурор. , писарі, речники, ландвійти передмість; окремо парилася виконавча служба — нічний бургомістр, дверник ратуші, ключник міських хвірток, вежові трубачі, васерляйтери [43] Начальники водогону. , екзактори, ціпаки; по суботах — це був найвідповідальніший для музикантів день — довго сиділи в опочивальні бургграф, Арсенів меценат, і два брати — верховні повелителі світського й духовного життя на Львівській землі — руський староста Пйотр і львівський архієпископ Ян Одровонж.

— Ха–ха–ха!

— Під час покутної процесії, — говорить хтось (Спитко уже всіх розпізнає, хоч вони й однакові без одежі: «Це дверник ратуші»), — узяв мужик жінку на плечі замість хреста, а його питають, де хрест. «Та на мені, весь вік його ношу». А жінка каже: «Це правда, тільки несе його не Ісус, а анцихрист».

— Ги–ги–ги!

— Запросили трефніса до панських покоїв, — вступає у чергу на фацеції ключник Босяцької хвіртки, — а там усе в коштовностях та золоті. Трефніс закашлявся, а сплюнути ніде, то й харкнув панові в бороду. «Вибачайте, ваш–мость, — розвів руками блазень, — я нічого тут не побачив бридкішого від вашої бороди».

Не сміється ніхто: інша справа — мужики, а з великих панів більшим панам належить сміятися, виконавчій службі не пасує. Знічений ключник водить очима по обличчях — ну, хоча б один вискалив зуби!

— Хі–хі… — не втримався дудар Спитко.

— Маєш гроша! — втішився ключник.

Е, та тут не тільки музикою, а й підсміюванням можна заробити. Отак просто: засмієшся і маєш гріш…

То було ще на початку Арсенової служби в лазні. Не сподобався смішок дударя головному музикантові, і гріш його впік, ніби не в Спиткову, а в Арсенову долоню впав, але не сказав нічого, а похмурий лаутар Боцул ніби й не помітив; Спиткові ж заробіток сподобався, і він вирішив подвоїти свої доходи.

— Крикнув трефніс до пана, який ішов кладкою над болотом: «Гей, вважай, бо зроблю тобі те, що вчора одному вже зробив!» — Спитко впізнає васерляйтера. — Пан зліз із кладки в болото та й питає: «А що ти зробив тому вчора?» — «А те саме, що зробили осьдечки ви, вельможний пане».

Знову жарт про великих панів — сміху немає, а Спитко:

— Хі–хі–хі!

— Маєш два гроші! — шпурнув монету васерляйтер.

— А я бачив такий дзвін у Кракові, що як у нього на Різдво задзвонять, то на Великдень у Варшаві чути, — хтось віцує, а розохочений Спитко булькає у дуду, сміється на весь голос.

— Лови півгроша!

Спитко йшов додому багатий. Сказав на Ринку побратимам:

— Ходім на пиво, я плачу.

— Не п'ю на блазенські гроші, — відказав лаутар Боцул.

— А будеш далі реготати, — процідив Арсен, — іншого дударя знайду.

— Дурні, тож регочіть і ви — це ж гроші!

— Марш, псяюхо! — гаркнув Арсен.

…Патриції, звісно, до дешевих фацецій не вдаються, розповідають дотепні придибенції, видаючи їх за свої. А Спитко спробував заробити і в патриціїв.