Роман Іваничук - Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської

— Бог у людині, а не поза нею, — відказав спокійно Прокіп Лисий.

— Це сентенція найбогопротивнішої єресі! — вигукнув професор Анджей з Кокорина. — Ось погляньте, — він показав на дерев'яну скульптуру, що стояла в ніші стіни. — Смерть у простягнутій руці тримає піщаний годинник. Хіба ця фігура не нагадує вам, що самі станете перед найсуворішим і найсправедливішим судом, який каратиме вас за те, що посміли пізнавати таємниці Господні?

— Чому ж цей символ короткочасності земного життя не навіває на вас таких думок? — вийшов з–за лави лицар у панцирі — Вільгельм Костка. — Виходить, що ви, послідовники вчення Фоми Аквінського, якимось чудом таки пізнали непізнане і відаєте про те, що діється на небесі. Ви так упевнено лякаєте нас найвищим судом, немов уже підписали з Богом контракт і дістали дозвіл від нього складати на нас звинувачувальний акт! То скажу я вам: не прикривайтесь лжевченням, бо не Бог вам дорогий, а жадоба до влади і багатства. Я можу дати взірець «справедливості» вашого суду, який ви в порозумінні зі своїм богом чините. Пригадайте собі: колишнього папу Іоанна XXIII, який вів процес над Гусом, теж проголосили непогрішним. Та раптом викрили його у страшних і мерзенних злочинах. Уже не його преосвященство Іоанн, а Балтазар Косса утікав з Констанци, його спіймали, й посадили в ту саму тюрму, де мучився Гус. І що вирішив суд Божий? Пірат і розпусник закінчив свої дні в сані декана святого колегіуму при нинішньому папі Мартині V, а проповідник слова Божого загинув у полум'ї!

— Ми не виправдовуємо акту розправи над Гусом, — відказав Олесницький. — У його смерті й сьогоднішньому пролитті крові винен імператор Сигізмунд. Ми ж хочемо…

— То чому ви, володарі Польщі, — перебив єпископа Федір Острозький, — єднаєтеся тепер із своїм одвічним ворогом проти слов'ян? А тому, що католицьке засліплення відібрало вам тверезий розум. Замість того щоб брататися з православним світом в ім'я вашого ж спасіння, ви готові піти проти нього з хрестоносцями, уподібнюючись скаженому псові, який кусає того, хто його годував.

Олесницький схопився, напускний спокій покинув його.

— Та як ти смієш, зраднику, звинувачувати святу католицьку церкву в несправедливих діяннях, ти, який поглумився над образом святої Діви Марії у Ченстохові!

— Не поглумилися ми, а зняли з кіота, щоб узяти з собою у Галичину. Не вдалося це нам зробити, а шкода, — русинський–бо маляр малював образ. А вкрав його із скарбця Лева Казимір, коли завоював Львів. — Федір на хвилину замовк, злорадно поглядаючи на Олесницького, який тіпався у безсилій люті. — Погляньте тепер ви на образ, що висить справа на стіні: Ісус наступив на череп Адама, гріх якого спокутував перед людьми. Так і ми наступимо на голови ваші, врятувавши церкву від католицького гріха. Коли ж нам це й не вдасться, усе одно програєте ви, бо приречені єсьте: на другий же день після перемоги над нами на ваші голови опуститься орденський хрест і меч, на Сході самі вдавитеся православними народами, завеликий шматок вкусивши!

Сіпнулася у короля голова, дрібно затрусилася, він повернувся до Олесницького і пропищав:

— Що це за зборище? Ми судимо чи нас судять? У тюрму їх, у темницю!

— Руки стали короткими, вую, — спокійно мовив Зигмунт Корибут. — Ти у змові з папою посилав колись мене до Чехів, щоб я навернув гуситів у лоно католицької церкви. Я намагався виконати вашу волю, за що мене мало не скарав справедливий Жижка. Тепер кажу, Ягайле, я — твій ворог!

Втім, рвучко відчинилися парадні двері, по килимі, простеленому серединою посольського залу, карбував крок до королівського столу рицар у кармазиновій куртці й тісних смугастих штанях. Дзенькнув золотими острогами:

— Ваша світлосте, — відрапортував королеві, — я — гонець від познанського підкоморія.

Король подався уперед усім тілом, Олесницький кивнув слугам, щоб вивели гуситів.

— Найясніший королю, Сигізмундові посли спіймані біля Члухова — на межі Польщі й Пруссії!

— З короною?

— З листами. Корону несуть слідом. Підкоморій відпустив їх без паперів і напівголих. А на горі Тур'я виставив на чати п'ятитисячне військо. Посли з короною не пройдуть.

— Кортеж… Кортеж! — гукнув король. — До Вільнюса!

…За краківськими воротами до Федора Острозького підійшов чоловік у купецькому одязі й подав йому листа.

В Остраві Федір попрощався з Прокопом Лисим і його соратниками. Гуситські вожді рушили на Мораву, Острозький із загоном русинських гуситів — у протилежний бік. Скрадаючись лісами, перелісками й відкритим полем, вони прямували на північний схід.