Роман Іваничук - Четвертий вимір. Шрами на скалі

— Зробив дещо… Ви щойно бачили мою любу дружину. Катерина Стозітська, онімечена полька, колишня моя студентка… В неї я закохався не з першого погляду — спочатку побачив її пишне волосся, і мені спало на думку, що його можна використати на волоконця до жарівок. Едісонова лампочка на бавовняному волокні горіла сорок п’ять годин, моя ж — на Катрусиному — аж сто! Волосся в неї не відросло, я мусив шукати іншого матеріалу — стало ним волокно з бамбука, воно витриваліше… І ще кілька дрібниць: сигналізаційний пристрій для телефону, сигналізаційна електрична лампочка… На виставці в Парижі отримав срібну медаль за винахід вакуумної лампи, яку назвали «Пулюєвою трубкою».

— Це не так мало, професоре, — Ейнштейн закрив своє обличчя клубком диму. — Це багато. Ну, а що безпосередньо привело вас до відкриття невидимих променів?

— Виготовлення катодних лампочок…

…1884 року професор Пулюй із своєю молодою дружиною переїхав до Праги й поселився у найманій квартирі на вулиці Яна Гуса. Помешкання було скромне, та молоде подружжя тісноти поки що не відчувало, а Пулюй і зовсім був щасливий: у темній просторій коморі розмістив свою першу лабораторію.

Нарешті мав можливість зосередитися над загадкою, яка постала перед ним ще в Страсбурзі. Одного разу, експериментуючи над вакуумними лампами, він спостеріг дивне й незрозуміле явище: коли спрямовував округлої форми катод на екран — утворювалась флуоресценція, і при світлі трубки можна було навіть читати. Не міг збагнути, що відбувається у вакуумній трубці, коли до неї підвести струм: певне, з катода на екран посилаються невидимі промені. Він назвав їх променями «Ікс» і вирішив проконсультуватися в молодого доцента фізики Страсбурзького університету, в якого два семестри слухав лекції, — Вільгельма Конрада Рентгена.

Рентген уважно вислухав студента й сказав скептично: «Це хлоп’ячі розваги, такого бути не може».

Пулюй подав свою вакуумну трубку на паризьку виставку, отримав за неї срібну медаль, а свої спостереження виклав у статті «Сяюча електродна матерія і четвертий стан речовини», яку видав окремою брошурою. Та ніхто у вченому світі на неї не зреагував.

Настав перший Святий вечір у новій празькій квартирі. Катруся готувала вечерю, а Пулюєві згадувалися далека гримайлівська колядка, шелест кожухів під вікнами, скрип чобіт і слова колядки: «На небі зірка ясна засяла і ясним світлом сіяє…» І тихим світлом сіяє… тихим світлом… Він вийшов з–за столу, на якому вже стояла вивершена макітра медвяної куті, зайшов до лабораторії й зачинився зсередини. Скільки не благала дружина — весь вечір не виходив.

Включив індуктор, і темрява в комірці прорідла від блідого тихого світла, випромінюваного трубкою. Він накрив трубку чорним папером — світло померкло, проте на столику, що стояв навпроти, все ще блищав кристалик барію. Пулюй взяв фотопластинку і поставив на столик. Пластинка засвітилася. Він поставив другу, перед тим заслонивши трубку рукою. І сталося несподіване: на ній відбився кістяк руки!

Пулюй вбіг до кімнати й розбудив Катрусю вигуком «евріка».

— Я знайшов невидимі промені, які проникають крізь тверді тіла. Мені вдалося побачити невидиме, ти розумієш?

— Ти повинен про це негайно оголосити світові, це ж відкриття віку! — порадила дружина.

— Чи ти при своєму розумі? — сахнувся Пулюй. — Оголошувати світові про відкриття, яке я не вмію пояснити? Наражатися на компрометацію? Ні, ні… Спочатку треба удосконалити трубку, всю технологію фотографування невидимого, дослідити природу невидимих променів… На мої лекції приходять також і вчені, я викладу… Хтось мені допоможе.

— У тебе ж перехоплять винахід. Спам’ятайся!

— Ніхто не перехопить. Я ще вірю в елементарну людську порядність. Зрештою, в мене є вже опублікована стаття на цю тему.

— У ній ти ставив тільки здогадку, а нині маєш конкретний результат досліду.

— Не переконуй. Не в моїх звичках вихоплюватися, мов Пилип з конопель.

Пулюй демонстрував свій винахід на лекціях у Німецькій політехніці. В аудиторії не вистачало місць. До професора в перервах підходили студенти, асистенти, професори — з безліччю запитань. Особливо цікавився Пулюєвим відкриттям молодий доктор електротехніки з Вюрцбурга Лехер.

Січневого післяобіду 1896 року професор Пулюй прийшов після лекцій додому, втомлений ліг на канапу й почав переглядати газети. Розгорнув тижневик „Presse“і на першій сторінці прочитав повідомлення: «23 січня 1896 року у Вюрцбурзі на засіданні фізико–математичного товариства професор Вільгельм Рентген виголосив публічну лекцію „ Про невидимі промені“». Рентген називав ряд імен учених фізиків, про Пулюя не згадав ні словом…