Валентин Чемерис - Генерали імперії

І залишилося збутися останньому пророцтву одеської ясновидиці, незнаменитої, мало кому відомої, але вражаюче пророчої, яка так і залишилася для історії безіменною.

А тому ще раз згадаймо перші пророцтва: «Найближчим часом Маннергейма чекає довгий і трудний шлях» — збулося; «він отримає високий пост і приведе армію до перемоги» — збулося; «йому буде виявлена висока шана, а потім він достроково відмовиться від високого поста. Через незначний проміжок часу відправиться у дві значні зарубіжні поїздки для виконання відповідального державного завдання» — збулося; «повернувшись з поїздки, отримає призначення на ще вищий пост» (як ми знаємо — регента, глави держави) — збулося; «хоча діяння його на тім посту буде коротким…» — і це збулося.

Залишилось останнє: «Мине багато років, і Маннергейм посяде досить високий (чи не найвищий в країні — В. Ч. ) пост».

І це, останнє пророцтво одеської Касандри, виголошене в жовтні 1917 року, збудеться в 1944 році і збудеться один до одного. І чим точніше збувалося передбачення, тим більше переконуєшся, що є ясновидіння і ясновидіння. І воно одне до одного не приходиться. Чи, як в Одесі здавна кажуть, це дві великі різниці — ясновидіння і ясновидіння, пророцтво і пророцтво, віщунство і віщунство. Є ворожіння на кофейній гущі, а є… А втім, що б там не казали скептики чи ортодоксальні науковці, а щось-таки незнане нами — поки що незнане! — є у вищому світі, в ірреальному, де все відбувається раніше, поперед ідентичних подій у нашому світі, те, що ми насмішкувато (не знаючи його причин і явищ) звемо ворожбитством, передбаченням. Або й угадуванням того, що ще тільки буде. Себто майбутнього. Хоча дехто таки володіє неймовірною для маси здатністю читати ті сторінки Книги Життя, які ще тільки завтра напишуться в нашому світі, адже доля наша спершу вирішується у вищих, недоступних нам сферах, в ірреальному, а вже потім дублюється і в нашому світі. А втім, у «Великому льосі» Т. Шевченка ірреальне переплітається з реальним, утворюючи разом з ним своєрідну єдність, чи не так і в житті?

До речі, про ясновидіння і ясновидіння, що за твердженням одеських парадоксальних дотепників складає дві великі різниці.

Справді-бо… Коли спритні критики пишуть про те, що, наприклад, Т. Г. Шевченко «бачив завтрашній день без кріпаччини, передчував „сім’ю вольну, нову“, був ясновидцем відродження, предтечею грядущої революційної бурі», чи, скажімо, І. Франко за все тими ж твердженнями «іноді з прозорливістю ясновидця визначив ті форми, в які виллється щасливе майбутнє народу», чи, зрештою, про те, що «корінні зрушення і зміни, які відбулися і відбуваються нині в долі народів, незаперечливо свідчать, що суспільний розвиток іде шляхом, прозорливо вказаним великим Леніним», (як і запевнення, що «мистецтво передбачення — неодмінна якість партійного керівника»), то таке «мистецтво», таке пророцтво доступне багатьом, воно — на поверхні.

Таких ясновидців — через одного.

А ось коли Микола Бухарін, приміром, будучи в 1917 році в Берліні (переговори з Німеччиною) по рекомендації відвідає тамтешню віщунку, передбачення якої неодмінно (перевірено, як кажуть, мін немає) збуваються, то її пророкування ошелешить і приголомшить визначного більшовика з Москви. Микола Іванович — вірний ленінець, а потім і сталінець, відомий партійний діяч, вождь, хоч і другого рангу, та все ж вождь, так ось він, мовляв, буде проклятий у власній країні, ошельмований своїми соратниками і народом, буде вбитий з наказу тих, кого він зараз вважає товаришами, зраджений близькими людьми і надовго буде забутий.