Софія Парфанович - Попід Кичерами та над потоком

… Як би поля кусок та й хата, якось би жив, бо ту лекше. як дє єнди...

Сходили вниз, перед ними лежало Николайчукове обійстя. Довкола нього, вздовж паркану росли стрункі модереви. Їх посадив господар того ж року, що й хату поклав. Продовж тридцятьох літ, вони виросли стрункі, міцні та гарні. Їхнє тверде дерево не гнулося від вітрів, а буйне гілля покривалося кожної весни маленькими китичками м’якої, соковитої чатинки. Пахнула вона розігріта сонцем, та шуміла тонко в буйному, верховинському вітрі, ще й спинюгочи його доступ до городу.

— Не журіться, ще ви доробитеся і ще будете ґаздинею на своїм. У мене немає отих підліг, варити будемо скромно, хоч добре, розживемось і ви й я, а там далі будемо видіти.

— Файно ту, у пана на Кичері — зідхнула Ганя входячи на подвір’я. А потім уже, ввійшовши в хату, сказала:

— Слава Ісусу Христу! — й підійшовши, поцілувала пана в руку. Свій клунок поклала на лавці під вікном і, стоячи, стала розглядатися по кухні. Старий Пан призначив їй на житло кімнату до північного заходу, получену з кухнею дверима. Там Ганя житиме, поки не треба буде цієї кімнати віддати в літку на місяць — два комусь, хто приїде зі Львова.

Так отже Старий Пан зачав жити на Кичері. Йому вже не було прикро. Вранці Ганя вставала перша, палила й готовила каву. Її спокійні й повільні кроки гомоніли в кухні й оживлювали пустку. Потім Старий Пан снідав і нараджувався з Ганею, що будуть цього дня робити та які будуть робітники. Бо дуже швидко в хаті Старого Пана загомоніло приладдя. Він закликав кількох людей, що знали майстерку, і, кермуючи ними, приступив до роблення обладнання хати. Вони гиблювали дошки, різали їх пилкою, а потім збивали частини цвяхами. Зранку до вечора гомоніло це приладдя і від нього було весело всім. Дім, що стільки літ стояв пусткою, оживав. В полуднє була перерва. Робітники сиділи на веранді, довкола круглого стола й полуднували. А їсти на Кичері завжди давали добре. Майже завжди було м’ясо. Робітники говорили: хіба тілько скоромного, що в Старого Пана. Поївши, запивали водою, витирали рукавом масні губи й дякували: «дякуєми вам. Ганю, шосте файно зварили та й сти нас так файно погодували». Потім знову стругали гиблі й скрипіли пилки, аж до вечора. З-під їхніх рук вийшли білі дерев’яні ліжка, такі ж столи, стільці, та шафи. Згодом Старий Пан привіз із Львова білий лякер і полякерував шафи й стільці, а ліжка й столи залишилися з природнього дерева. Правда, в деяких кімнатах було трохи обладнання: залізних ліжок, стільців та де-не-де шафа. То ж цими меблями власного виробу доповнювано. Так Старий Пан приготовлювався до відкриття пансіону в літі. Пансіону зложеного з чотирьох кімнат внизу, бо дві кімнати на горі та ще й сіни мусіли залишитись для Старого Пана, Гані та когось з дітей, що хотів би в тім році побути у батька.

В тому часі, як Старий Пан займався працями в хаті, Ганя взяла собі дві робітниці й заходилась біля городу. Горішнє поле зорано. На хребті воно було твердше та пізніше. Оба кінці, східний і західний, мали трохи кращу землю, не таку тверду липчицю. Там заклали грядки. Жовту скибу сікли, викидали бур’ян, перекопували з гноєм і робили грядки. Старий Пан вимірював їх до шнурка, чи інженерської міри, а потім боки їхні вироблювано дуже старанно. В літі діти жартували собі з цих високих боків грядок, кажучи, що це залізничні шкарпи й пізнати, що батько залізничник. Інша справа, що Ганя використовувала їх, обсаджуючи найчастіше буряками. На грядках Ганя засіяла моркву, петрушку, горошок і квасолю. Одну грядку залишила на розсаду.

На східньому кінці були теж грядки, а з них одна повздовжна з полуницями. Вони були там і досі й завжди з весною донька Николайчука, Стефа, приїздила на кілька днів сама, чи з батьком повеснувати. Тоді теж вона обходила полуниці, чистила їхні кущики й пересаджувала молоді на нову грядку. Так було від років, то ж і тепер подбали про полуниці. Вони були гордощами Кичери, родили завжди багато соковитих, запашних ягід, що їх зокрема дуже любив Старий Пан.

Дівчата копали землю мотиками й розмовляли при тому. Звичайно вони розказували, що сталося взимку в селі, хто з ким сварився і бився і хто з ким любився і подружився. Час від часу приставали, випростовували спини та, підпершись ліктем на мотичівні, дивились, як цвіте сад і як внизу люди працюють на полях і дими підносяться з села. Неодна зідхнула й казала: файно ту на Кичері.