Симона Вилар - Лазарит

Ще не споночіло, а все вже було зроблено, і люди порозсідалися при вогні, чекаючи смаженої дичини. По руках пішов бурдюк із вином, у небі спалахували перші зірки, долинало тихе дзюркотіння потічка. Дехто під’їдав коржами з твердим, мов камінь, сушеним сиром.

– Як шкода, що вже немає моєї лютні, – зітхнувши, промовила леді Джоанна.

Вона сиділа на згорнутих овчинах, спираючись на гранітну замшілу брилу, полум’я відбивалося в неї в очах, а темне волосся, що облямовувало обличчя, ледь-ледь кучерявилося – у нічному повітрі вже відчувалася волога. Мартін відзначив для себе, що не може відвести очей від цієї жінки. Чорт забирай: йому дедалі дужче подобався план Ашера бен Соломона, принаймні – перша його частина!

– Мадам, а що б ви заспівали, якби у вас була лютня?

– О, я знаю багато пісень! «Веселий монах» чи «Троянда у вікні», «Де мій лицар» чи «Коли сурма співа зорю». Деякі з них склав мій батько Артур де Шампер. Коли в наші володіння приїжджала королева Елеонора або ж ми гостювали в неї при дворі в Пуатьє, вона просила в батька співати для неї й називала його найкращим трубадуром Англії. Часом я співала разом із ним, і батько радів, що бодай хтось із його парості успадкував цей хист.

– Мадам, розкажіть про свою сім’ю, – попросив Мартін. – Ви частенько згадуєте рідних, але для мене це лише імена, хоч і славні.

Лице леді Джоанни осяяла усмішка, і вона почала розповідати, зачаровано дивлячись у вогонь.

Насамперед вона наголосила, що її батько – найдостойніший і найшляхетніший барон на все Англійське королівство. «Було б дивно, якби любляча дочка сказала б про батька інакше», – усміхнувся Мартін, але помітив, що люди з Незербі схвально кивають, підтримуючи слова пані. Лише сер Обрі не відреагував, він дивився кудись убік, гризучи кавалок сиру.

Далі Джоанна розповіла про дружбу Артура де Шампера зі старим королем Генріхом. Барон Малмсбері, лорд Гронвуду, володар Орнейля, Тавістока, Круеля, Больє Білокам’яного та інших сеньйорій в Англії, Вельсі та Нормандії, – він був близький родич Плантагенетів, хоча на його гербі була й «бастардна смуга». [86] У геральдичній традиції зображення діагональної смуги з лівого боку гербового щита свідчило про позашлюбне походження нащадка знатного роду. А саме поле герба де Шамперів – сріблясте, із зображенням коня, що скаче, і валлійської ліри, – гордовито добавила жінка, й очі її засяяли. Ліру в герб додав її батько, а коня успадкували з герба його дружини, леді Мілдред Гронвудської. Рід леді Мілдред веде своє коріння від колишніх саксонських королів і є не менш аристократичним та знатним, ніж Плантагенети. Проте батькам леді Джоанни не так уже й просто було взяти шлюб, адже на руку леді з Гронвуду замірялося чимало родовитих і впливових осіб, тож серу Артуру довелося довго її домагатися.

– Я чув, що лорд Артур де Шампер боровся за вашу матір на турнірі, – пригадав Мартін.

– Справді, – кивнула Джоанна, прибираючи з чола неслухняні кучерики. – Але тоді він лише заручився з нею, а весілля відбулося значно пізніше. До того ж, обвінчавшись, подружжя відразу вирушило на прощу у Святу землю.

Мартінові здалося, що леді Джоанна щось недомовляє. Його зацікавила причина такого поспішного від’їзду молодят, але жінка розповідала далі, тож він вирішив не переривати її.

– Вони вирушили до Палестини разом із Вільямом, моїм старшим братом, якому тоді було лише три роки…

Мартін здивовано поглянув на англійку: коли ж одружилися її батьки? За словами Джоанни, вони поїхали невдовзі після вінчання, але, виходить, що на той момент у них уже був трирічний син.

– Можливо, саме через те, що в дитинстві Вільям чимало часу прожив у Святій землі, згодом він вирішив стати лицарем ордену Храму і присвятити життя захисту Єрусалимського королівства від невірних.

Приголомшливо! І насамперед те, що сер Артур надав таку можливість своєму первісткові, спадкоємцю родових володінь, хоча одного слова вистачило б, аби заборонити юнакові вступати в орден, і закон теж був на його боці…

– А решта ваших братів та сестер? – поцікавився Мартін, який і далі дивувався.

З’ясувалося, що мати леді Джоанни народила чоловікові шістьох дітей і всі вони вижили, таке рідко траплялося за тих часів. Первістком, про що вже йшлося, був Вільям, після прощі на світ з’явилися дочки-близнючки – Едгіта й Елеонора. І хоч зовні цих світловолосих красунь із прозорими блакитними очима неможливо було розрізнити, їхні характери відрізнялися більше, ніж кинджал від молитовника, – додала Джоанна.