Симона Вилар - Лазарит

«Дивне порівняння», – подумав Мартін, але люди з Незербі сприйняли його схвально. І невдовзі він збагнув чому. З’ясувалося, що Едгіта завжди була відчайдушно хоробра, полюбляла полювання і скачки, а її сестра Елеонора – тиха й відлюдкувата, віддавала перевагу молитвам та читанню, поки Едгіта полювала на качок і кроликів. Тим часом руки скромної і добропорядної Елеонори якось попросив овдовілий Роберт де Бомон, граф Лестерський, глава одного з найзначніших родів Англії. Такий шлюб склав би честь для де Шамперів, незважаючи на те, що граф Роберт був не молодим. Але покірна Елеонора навідріз відмовилася виходити заміж, зізнавшись, що завжди мріяла присвятити себе служінню Богові. Вона так упиралася заміжжю, що, зрештою, взяла постриг в обителі Святої Хільди, якою здавна опікувалися лорди Гронвуду, і де настоятелькою була справді свята жінка – мати Отилія. Елеонора прожила в обителі під її опікою чимало років, а після смерті доброї матінки Отилії сама стала настоятелькою.

– А леді Едгіта? – поцікавився Мартін, дивлячись, як Бритрік чаклує над зарум’яненою тушею косулі, від якої йшов неймовірно апетитний аромат.

– О, в Едгіти зовсім інша доля. Граф Лестер, утративши надію поєднатися з Елеонорою, зробив пропозицію їй. І Едгіта залюбки погодилася. Вона завжди була марнославна, а їхній шлюб, незважаючи на різницю у віці, склався цілком вдало. У графа були сини від першої дружини, тому його зовсім не засмутило, що Едгіта народила йому лише двох дочок – Аміцію і Маргарет.

Крім того, Робер де Бомон підтримав у боротьбі проти старого короля Генріха його старшого сина, теж Генріха, якого в Англії прозвали Молодим. Підстаркуватий Плантагенет коронував Генріха Молодого, проте не допускав його до влади доти, доки той одного разу не збунтувався й не почав вимагати своєї частки спадку. Оскільки ж старий король більшість часу перебував у неозорих володіннях Плантагенетів на континенті, отже, його в Англії не було, то знайшлися лорди, які зажадали мати в Англії свого короля – Генріха Молодого. І граф Лестер необачно до них приєднався. Та старий король швидко вгамував заколотників, багато з них опинилося в темницях, зокрема й чоловік Едгіти. Вона кинулася до двору – благати його величність про помилування, але король її прогнав, сказавши: тільки завдяки давній симпатії до де Шамперів не позбавить її дочок, як дітей зрадника, належної частки спадку.

Нещасну Едгіту мало хто підтримав у ті скрутні часи. Навіть наш батько дорікав їй, бо де Шампери завжди були вірними своєму сюзеренові Генріху Плантагенету, адже наше гасло – «Вірний завжди поруч».

– Але ж і той, хто зараз на троні, – себто король Річард, воював проти свого батька-короля, – зауважив Мартін. – Як він поставився до того, що де Шампери завжди підтримували старого короля?

– О, Річард Левове Серце – найблагородніший серед лицарів! Зустрівшись із моїм батьком, він лише, усміхаючись, повторив наше старе гасло й виявив до нього щиру гостинність, як до найближчого родича…

Після цих слів дружини сер Обрі приглушено реготнув. Смішок цей пролунав дивно, адже досі лорд здавався сонним і байдужим. Навіть коли Бритрік спричинив загальне пожвавлення, взявшись розрізати печеню й роздавати соковиті шматки всім, хто зібрався при багатті, Обрі мовчки взяв свій кусень і відійшов кудись у темряву поза межі освітленого кола.

– Отже, король Річард після смерті Генріха ІІ не позбавив нашу родину своєї прихильності, – спритно розрізаючи ножем паруюче м’ясо, продовжила леді Джоанна. Тепер вона говорила неквапно: очевидно, спогади так її захопили, що навіть Бритрікове мистецтво не могло її відволікти. – Саме він звільнив із в’язниці графа Лестера, який нарешті поєднався з дружиною, і вони обоє були серед перших запрошених на коронацію Річарда в Лондоні. І хоча туди з’їхалися всі де Шампери, навіть моя сестра абатиса, однак левова частка уваги молодого короля дісталася Бомонам. І Едгіта вповні відчула славу, якої так прагнула! Слід сказати, цілком справедливо: адже Бомони були найближчими соратниками Річарда Левове Серце. Старий граф усіляко сприяв підготовці хрестового походу, а його син від першого шлюбу – теж Роберт – вирушив із королем до Святої землі, і, скоріш за все, ми його там зустрінемо, чому я буду невимовно рада, – додала вона з лукавим усміхом, який чомусь засмутив Мартіна.

І тепер уже не надто зацікавлено лицар довідався: і старший Роберт де Бомон, граф Лестер, теж відплив у Святу землю ще рік тому, але… – нещодавно було отримано звістку, що він загинув під мурами Акри. Її сестра зараз удова, їй лише тридцять шість років, у неї величезний спадок – замки та землі. І вона й досі неймовірна красуня! – додала Джоанна, кладучи в рот підсмажений шматочок дичини.