Симона Вилар - Лазарит

– Але не варто кидати і вже пошкоджену Прокляту вежу! – сказав Річард, помітивши, як Філіп ображено прикусив нижню губу, а натомість Гуго Бургундський, Баліан де Ібелін і навіть Конрад Монферратський схвально закивали.

Король Франції далеко не вперше був свідком того, як воєначальники, яким не до вподоби Річардова наполегливість, урешті-решт, погоджувалися з його аргументами. Коли ж англійський Лев почав демонструвати свої обрахунки щодо кількості облогових веж, потрібних для штурму, Капетінг вирішив утрутитися.

– Можливо, Річарде, ваші обрахунки й точні, але залишається нерозв’язаним питання керівництва осадовими діями. Чи ви хочете підпорядкувати собі мене, вашого сюзерена?

– Філіпе, я не давав вам підстав для таких висновків! – огризнувся Річард.

Голос його пролунав надтріснуто. Він сухо кашлянув і простягнув руку до Толуорта, вимагаючи ще води.

Доки він спрагло пив, до обговорення долучився магістр госпітальєрів Гарньє:

– Королю! Поки ми лише міркуємо, що нам слід робити. Пропозиція Річарда Левове Серце варта уваги. Якщо ми відразу почнемо сперечатися, хто тут головний, то мало чого досягнемо. Наважуся нагадати вам один із законів лицарства: «Битися гучно, говорити тихо і стисло!»

Філіп знову закусив губу. Якби ці слова пролунали з вуст обраного щойно магістра ордену Храму Робера де Сабле, близького Річардового друга, він міг би з цим змиритися. Але Гарньє де Неблуса Філіп уважав своїм прибічником!

– Я хотів лише наголосити, що пропозиції стосовно перебігу облоги можуть бути не лише в Річарда. Чи хоче висловитися ще хтось?

Він із надією поглянув на Гуго Бургундського. Але той мовчав, чухаючи свою густу буру кучму, через яку його прозвали Ведмедем. Зате підвівся Леопольд Австрійський.

Білявий велет з емалево-блакитними очима й пухнастою світлою бородою, чисто вимитою та гладенько розчесаною, ні сіло ні впало взявся гучно розповідати про священну місію хрестоносців, про велику славу, що чекає на героїв у разі успіху, про погибель, що її зазнають невірні, та про решту не надто доречних речей.

Віщав він так довго і пишномовно, ніхто його не перебивав, аж Річард знудьгувався. Одна річ, якби все це лунало з вуст єпископа, який напучує воїнів перед боєм, але зараз герцог Австрійський своїми пустопорожніми балачками тільки гайнував їхній час. Плантагенет не витримував таких пустодзвонів, які мають хист говорити натхненно і бундючно, але не здатні дати путньої поради й недолугі, коли доводиться діяти, а не базікати. Урешті-решт, він перебив австрійця:

– Дозволю собі ще раз нагадати відомі слова, які промовив магістр Гарньє: «Битися гучно, говорити тихо і стисло!» Якщо у вас, герцогу, немає нічого посутнього, – запишіть продовження вашої блискучої промови на пергаменті, і всі ми залюбки прочитаємо її перед сном замість вечірньої молитви.

Леопольд Австрійський спаленів, але навколо пролунали смішки, і він, загорнувшись у широку блакитну накидку, сів на місце.

Знову взявши слово, Річард почав говорити про безлад у таборі і запропонував низку змін, які слід було запровадити, щоб покращити становище. Насамперед потрібно скоротити кількість лавок, крамниць і торговельних наметів, що заполонили табір, а на звільнених місцях установити шатра лицарів та піхотинців так само, як у тамплієрів і госпітальєрів. Це звільнить проходи до стояків зі зброєю та конов’язей і скоротить час на збори загонів, коли цього вимагатимуть обставини. Ще Річард наполягав, щоб усіх курв і хвойд, які тут облаштувалися, негайно було спроваджено на кораблі й вивезено за межі Палестини. Про яку високу місію хрестоносців може йтися, якщо самі вони є втіленням розпусти та гріха?

– Ви хочете залишити нас без жінок? – обурився Конрад Монферратський, а Річард слушно зауважив, що не личить маркізові, який допіру обвінчався з чарівною принцесою, сумувати за шльондрами. Загалом щодо жінок – у таборі мають залишитися лише пралі, хтось же мусить прати воїнам одяг, щоб вони мали вигляд достойних лицарів, а не брудних і вошивих задрипанців, з яких насміхаються мусульмани.

– А як же лицарям розважитися на дозвіллі, якщо ви, сір, позбавите їх жінок і вина? – поцікавився граф Жак д’Авен, ветеран облоги, хоробрий лицар, але гіркий п’яниця, що підтверджував його багровий, покреслений ліловими прожилками ніс.

Річард відповів не відразу. Звернушись до Робера де Сабле, він запитав: що роблять на дозвіллі матроси на його кораблях?