Симона Вилар - Лазарит

На це флотоводець, а нині магістр тамплієрів відповів: у його моряків немає дозвілля, адже, якщо випадає вільна хвилинка, їх примушують мити й драїти палубу, плести канати, лагодити вітрила та снасті. Від неробства в головах у чоловіків з’являються такі думки, що їх при всьому бажанні не можна назвати благими.

– Месіре д’Авен, ви це чули? – обернувся до графа Плантагенет. – Неробство розбещує, а людей шляхетного стану – тим паче. Тому, щоб від нашого сидіння під Акрою була якась користь, слід облаштувати все так, аби у воїнів не з’являлося й хвилини вільного часу. Адже роботи в нас чимало: треба завершити будувати метальні машини й облогові вежі, об’їжджати щойно привезених молодих коней, підтримувати в хорошому стані зброю та обладунки, удосконалювати вишкіл, а ще – молитися. Адже яке ми воїнство Христове, якщо пияцтво і танці з продажними дівками забирають у нас більше часу, ніж турбота про душу й бойову славу? Крім того, я збираюся кинути людей розширювати табір, а також копати рови і встановлювати гострокіл у долині навколо джерел, щоб не доводилося плазувати по ковток чистої води… – сказавши це, Річард знову жадібно припав до чаші й витер піт, що струменів з-під обруча його корони.

І поки він пив, той-таки граф д’Авен погодився: усе, про що каже король Англії, давно пора впровадити, оскільки більшість хрестоносців беруть питну воду з річки Вили, що тече з узвиш, де стоять сарацини, і куди вони скидають усі нечистоти зі свого табору. Справжнє диво, що табір християн давно вже вщент не скосив мор!

Потім Річард зауважив, що в їхньому стані вже занадто багато поранених, їх значно більше за хворих. Тому тих, хто не здатен воювати, він має намір найближчим часом переправити на Кіпр, де вони значно швидше повернуться до лав.

Почувши це, Філіп Французький пожвавішав:

– Ось і ви завели про Кіпр, мій шановний Плантагенете!

Він аж сяяв, а Річард, відчувши, як його огортає втомлена байдужість, мовчки чекав, що ж насамкінець приберіг його підступний приятель.

Сюрприз не забарився: нагадавши, що, згідно з укладеною ще у Везлі угодою, всі здобуті під час воєнної кампанії землі слід по-братському розділити навпіл, Філіп заявив: він сподівається отримати свою частку благословенного острова.

Після цих слів усі присутні, знаючи вдачу англійського Лева, чекали вибуху люті. І не безпідставно: завоювання Кіпру коштувало Річардові величезних сил та витрат, а тепер крутій Філіп намагається присвоїти половину його успіху. Проте Річард сидів нерухомо й дивився на Капетінга. Лице його блищало від поту, очі були каламутними. Але, коли він заговорив, голос його лунав ясно і твердо:

– Якщо не помиляюся, Філіпе, в угоді йшлося про землі, завойовані нами двома в Леванті.

Однак французький король чекав на це заперечення: йому негайно подали сувій – копію згаданої угоди. Річард кинув на нього байдужливий погляд. І справді, угоду було складено так, що в ній ішлося про всі землі, які кожен із королів-союзників здобуде під час походу.

Коли Річард підвів очі від сувою, на нього було спрямовано безліч поглядів – як співчутливих, так і відверто зловтішних.

– Ви хитрун, шановний Філіпе, – усміхнувся він, відчуваючи, як по спині струменіє піт, і повів плечима, щоб шовк туніки менше липнув до тіла. – Але, знаючи вас давно, я теж дечого навчився. Ви бажаєте отримати половину Кіпру, завойованого мною під час нашого спільного походу? – Річард кивнув на сувій. – А я хочу половину успадкованих вами земель графа Фландрського, який помер недавно тут, у таборі під Акрою. Адже ці землі ви здобули саме тоді, коли розпочався наш похід! – Річард натужно усміхнувся.

Філіп рвучко відкинувся в кріслі:

– Граф Фландрський заповідав вам усі свої облогові гармати, Річарде, а це вже немало.

– Однак значно менше за прекрасне графство Фландрія. І угода, Філіпе, залишається угодою, – англійський король постукав нігтем по пергаменту.

Філіп, немов забувши про Кіпр та гроші, які тамплієри пообіцяли Річардові за право керувати островом, негайно завів про інше: пора визначитися, хто очолить похід і чия воля стане вирішальною для всього хрестоносного війська.

Кожен з очільників, які зібралися в шатрі французького короля, готовий був узяти на себе командування, але тепер уже було ясно: обирати доведеться лише між Філіпом Французьким, який посідає найвище становище, і Річардом Англійським, котрий привів із собою найчисельніші загони та ще й нині своїм коштом утримував табір хрестоносців.