Симона Вилар - Лазарит

Вільям де Шампер побачив, як сполотнів король Єрусалимський. Він знав, що зараз на душі в Лузіньяна. Ґвідо збентежений, розгублений і гадки не має, як виконати Річардове бажання. О, цей янгелоподібний красунчик! Безперечно, не будь війн із невірними, він би правив королівством цілком успішно. Знавець наук, уміє завоювати прихильність людей, трудолюбивий і не зловживає задоволеннями… але аж ніяк не воїн. Як і двоє інших, котрих Річард дає йому на допомогу: ні Онфруа де Торон, ні Боемунд Антіохійський нічого не тямлять у воєнній справі. А Ісаак Комнін вельми непростий, знає острів як свої п’ять пальців, у нього повсюди замки, у яких чимало прихильників.

Вільям де Шампер незворушно спостерігав, як ці троє зійшлися для наради, але наперед припускав, що до жодного розумного рішення вони не дійдуть. Однак помилився. Він збагнув це, коли Ґвідо розшукав його в таборі хрестоносців за стінами Лімасола.

– Месіре Вільяме, порадившись із князем Боемундом і лицарем Онфруа, ми просимо вас очолити похід проти Ісаака!

Вільям відклав меч та проолієне лахміття, яким полірував клинок, і пильно поглянув на Ґвідо.

– Ваша величносте, Річард Англійський напевно відрядить із вами чимало своїх лицарів, у Лімасолі ви можете знайти провідників, а в колишньому замку Ісаака є докладна карта острова. Ви впораєтеся своїми силами, якщо не наробите помилок.

– То ви відмовляєтеся?

Красиво окреслені вуста Ґвідо ображено здригнулися, але він оговтався й цілком твердо промовив:

– Месіре маршал, ви були першим, хто прибув до мене під Акру. Ви не раз допомагали мені в битвах, давали мудрі поради й підтримували військовими силами. Наші перемоги залучили під мої знамена чимало хрестоносців. Я довіряю вам так само, як своєму братові Аморі. Однак Аморі тут немає, а мені необхідний досвідчений воїн, що міг би дати раду такій складній операції, як лови на Ісаака. І я готовий дослухатися до вас в усьому, як і під Акрою. І знайте: допомагаючи мені, ви допоможете й собі. Адже Річард не покине Кіпр, поки не наведе тут ладу. А без нього нам навряд чи вдасться взяти Акру й відкинути Саладіна!

Ґвідо казав правду, і щодо намірів Річарда теж. Тому де Шампер, недовго думаючи, кивнув, висловивши згоду.

Але перед тим як покинути табір хрестоносного війська і Лімасол, маршал таки встиг зустрітися з Робером де Сабле й поділитися з ним своїми таємними планами. Той умить збагнув його задумку й захопився. Чудова ідея: запропонувати Річардові передати Кіпр у володіння ордену Храму – звісно ж, за солідний викуп. Звідси тамплієри зможуть надавати постійну допомогу Палестині, порожня Річардова скарбниця значно поповниться, а ордену це дасть безліч вигод у майбутньому.

Поки тривала війна з Ісааком, Річард Левове Серце всі дні проводив у товаристві своєї прекрасної королеви. Вони гуляли по квітучих садах, їздили верхи в околицях міста, довго розмовляли і разом молилися.

Та водночас він постійно цікавився, чи немає звісток від Ґвідо де Лузіньяна, довго вивчав карту Кіпру, а потім звелів розділити свій флот на дві флотилії, віддавши одну під керівництво лицаря Роберта де Торнхема, другу ж довіривши Сабле і звелівши їм узяти під контроль усю берегову лінію острова, щоб жоден корабель не покинув Кіпр до завершення війни, а Ісаак не зміг би отримати допомогу ззовні.

Це був обдуманий крок, і невдовзі багато кіпрських вельмож та землевласників, покинувши свої замки, поквапилися до англійського короля, щоб запевнити його у своїй відданості. Річард милостиво їх приймав, вислуховував їхні клятви і негайно відправляв битися проти Ісаака. Тільки так він міг переконатися, хто з них справді готовий служити йому, а хто замислив зраду. А щоб історія з Ісааком Комніном не повторилася, король наказав брати заручників – батьків, дружин та дітей вельмож, і незабаром у Лімасолі яблуку не було де впасти від величезної кількості знатних греків та гречанок.

Річарда втомлювали всі ці клопоти, і він з великим полегшенням ішов до своєї королеви, яка завжди зустрічала його лагідною усмішкою. Король сідав біля її ніг, стежачи за тим, як літає голка із золотою ниткою в пальчиках Беренгарії, а часом наказував принести лютню й покликати Джоанну де Шампер. Разом вони співали балади, Джоанна всіляко розважала короля розповідями та жартами, і Річард не раз казав, що вона істинна де Шампер, адже девіз цього роду – «Вірний завжди поруч». Чого не скажеш про її суворого брата: коли королю спало на думку про щось розпитати в маршала, раптово з’ясувалося, що його немає в таборі, оскільки він вирушив у похід в гори разом із Ґвідо де Лузіньяном, навіть не сповістивши про це Річарда.