Симона Вилар - Лазарит

Почувши ці новини, жінка аж в долоні заплескала. Вона негайно накаже своїм людям збиратися! О, якби тільки Роберт знав, що їй довелося пережити дорогою!

– Я здогадуюся, тітонько, – усміхнувся Роберт, і Мартін оскаженів від того, як лагідно й грайливо він це промовив. Та й у погляді графа сяяла зовсім не родинна ніжність.

– Міледі, скільки людей у вашій свиті? – почув Мартін його запитання. – І дозвольте поцікавитися, де ваш чоловік?

Промовивши це, граф роззирнувся й помітив неподалік Мартіна. Той мовчки вклонився, та Роберт не поспішав відповісти на привітання.

Джоанна теж скоса глянула на облудного госпітальєра, ніби чекаючи підказки.

«Е, ні, люба, – подумав Мартін. – Тобі доведеться самій пояснювати, як сталося, що ти залишилася без захисту свого благовірного».

Він бачив, як жінка, щойно заговоривши, зашарілася і, розповідаючи, дедалі нижче схиляла голову, немов їй несила було бачити нечуваного здивування, що вимальовувалось на обличчі графа. Обрі де Рінель, повідомила вона, категорично не витримує морських мандрів. Тому, скориставшись оказією, лорд вирушив суходолом через Кілікію, а вона вирішила плисти у Святу землю на кораблі. Але буря, що розгулялася на морі, перешкодила її планам, тому довелося затриматися…

– І як же це Обрі вас відпустив? – дивувався граф. – Як його здоров’я, чи все добре?

Джоанна підтвердила, що її чоловік живий і при доброму здоров’ї, і особисто наполіг, щоб вона вирушила морем. Тим паче, її, крім воїнів-охоронців та прислуги, взявся супроводжувати лицар-госпітальєр Мартін д’Ане. Вона вказала на Мартіна, і цього разу граф Роберт придивився до нього значно уважніше. Усмішка остаточно зникла з його обличчя: схоже, вигляд родички, яку він зустрів раптом у цій глушині, а також щось у поставі її супутника, що аж ніяк не пасувало лицареві ордену Святого Івана, викликало в графа певні підозри.

– Побалакаємо про це згодом, міледі, – холодно промовив він. – А поки що можете спокійно збиратися. Навряд чи ми вийдемо в море сьогодні, але завтра з відпливом я неодмінно хочу бачити вас на своєму кораблі. Де ви зупинилися, щоб я міг послати по вас?

Коли Джоанна в супроводі Мартіна покидала причал, лицар помітив неподалік капелана фортеці, який пильно за ними стежив. На вустах отця Паоло зміїлася підступна посмішка. Хто-хто, а цей святенник неодмінно розповість знатному родичеві чарівної прочанки, які стосунки пов’язують її з Мартіном д’Ане. Що ж, це саме те, на що Мартін і розраховував…

Попутники Джоанни вже знали, чиї судна прибули в порт, і не мали сумнівів стосовно того, що небіж пані візьме їх на борт. Вони квапливо пакували речі, воїни давали лад спорядженню, а Ґодіт аж позеленіла з люті, побачивши вкотре постраждале бліо своєї пані.

Камеристка сердито позирала і на Мартіна, та й інші люди леді Джоанни поводилися не так привітно, як зазвичай. Це лицар умить відчув. Лише Санніва, покидаючи покій, у якому вона весь час жила з Ейріком, м’яко промовила:

– Сер, не гнівайтеся на наших людей. Усі вони бажали для господині трохи щастя, але зараз, коли сюди прибув граф Лестер, дуже переживають, щоб ваш зв’язок не зашкодив доброму імені міледі…

Мартін нічого не відповів, однак, коли Санніва вийшла, звернувся до Ейріка, котрий понуро сидів на зім’ятій постелі:

– Що ж, старий, схоже, і нам пора збиратися?

– Ніхто й не заперечує. І що тепер? Може, дати тобі балахон лазарита?

У голосі Ейріка вчувався сарказм – рудий був засмучений не менше за Мартіна.

Ближче до вечора Мартін у строях орденського лицаря, вимитий і причесаний, спустився на оповиту зеленню терасу, де за столом уже розташувався молодий де Бомон.

Для такого знатного гостя Бритрік постарався на славу: спершу була страва з апетитними шматками смаженого кролика, а потім чудовий баранчик у меду з м’ятою і дрібним зеленим інжиром, палички солодкого печеного тіста та безліч різноманітних пиріжків, посипаних подрібненими горіхами.

Мартін сидів у дальньому кінці столу, коли-не-коли позираючи на Джоанну, яка слухала розповідь небожа про події на Кіпрі.

– Ви й гадки не маєте, міледі, як ми всі стривожилися, коли корабель принцеси Беренгарії та Іванни Плантагенет не прибув у призначений термін до місця збору на острові Крит. – Граф відсунув від себе таріль із медовими пиріжками, оскільки не міг більше з’їсти й жодного. – Не з’явився їхній юісьє і на Родосі, куди згодом перебазувався флот Річарда. Ми боялися найгіршого й весь час молилися, щоб цих високородних дам оминула лиха доля – бути поглинутими морською безоднею. Нарешті на Родос прибув благородний тамплієр Робер де Сабле, повідомивши: у відкритому морі він зустрів торговельне судно, капітан якого сказав йому, що корабель із нашими дамами на борту бачили біля берегів Кіпру. І король звелів нам негайно вирушати туди.