Симона Вилар - Лазарит

Цього Ґвідо не знав. Отже, за плечима в того демона два шлюби, а тепер вони хочуть віддати йому ще й Ізабеллу. Тому він заперечив:

– Пані Ізабелла – заміжня дама. Незважаючи на те, що вас, государю, вдалося переконати: два шлюби маркіза Конрада не перепона для нового подружжя, він не може побратися з дружиною іншого чоловіка, який нині живий-здоровий.

Запала така тиша, що стало чутно, як тріпочуть на вітру знамена – немов розгоряється вогонь.

Філіп неквапно наблизився до дружини барона Ібелінського і взяв з її рук сувій з червоною печаткою папської канцелярії.

– Отут, – він підняв згорток, щоб його могли побачити всі присутні, – у цьому посланні, Папа Римський Целестін ІІІ повідомляє, що згоден задовольнити прохання королеви Марії Єрусалимської і скасувати шлюб її дочки Ізабелли з Онфруа де Тороном у зв’язку з тим, що цей шлюб було укладено без її батьківського благословення, а лише волею покійного нині короля Аморіха – нехай оберігають янголи його душу!

– Чи можу я поглянути на послання його святості? – запитав Ґвідо.

Королева-вдова зробила рвучкий жест, немов збиралася перешкодити Філіпові передати сувій Ґвідо, але Капетінг стояв до неї спиною і не міг цього бачити. Послання опинилося в де Лузіньяна. Той швидко пробігся очима по рядках і несподівано усміхнувся. Хоч очі від читання не так чітко бачать ціль, але користь від нього є, до того ж чимала.

Він повернувся до Аморі:

– Нехай до нас вийде подружжя де Торон.

Юна пара вийшла із шатра, тримаючись за руки. Ґвідо зауважив, що Ізабелла причепурилася – зараз на ній була простора світло-коричнева сукня, на плечах – широкий оксамитовий плащ самого Ґвідо, сріблясто-біляве волосся Ізабелла прикрасила гаптованою стрічкою, пов’язавши її довкола чола. Невибагливе вбрання, але постава і гордовитий вигляд принцеси Єрусалимської, її неперевершена привабливість приховували простоту наряду. На відміну від дружини, Онфруа не дослухався його поради – не вбрався в кольчугу. Він постав у звичайній сірій коті, вбраній поверх камизи [99] Камиза – спідня туніка з цільними рукавами, що на неї вдягали безрукавну коту, з-під якої видно було рукави камизи. Коту підперезували, над паском завжди робили невеличкий напуск. з витертими на ліктях рукавами. У цьому вбранні він здавався неймовірно тендітним і скидався не на чоловіка Ізабелли, а, швидше, на її пажа.

– Мадам… – Ґвідо ґречно поцілував принцесі руку. – Месіре де Торон… – шанобливий кивок у відповідь на уклін Онфруа. – У посланні його святості дослівно сказано таке: він готовий скасувати ваш шлюб, але за однієї умови: якщо ви самі визнаєте його недійсним. Чи готові ви відмовитися одне від одного?

– Ні! – гордо струснула срібними кучерями Ізабелла.

– Ні! – луною повторив Онфруа.

Здавалося, інцидент вичерпано. Ґвідо перевів подих. Та вперед виступив Конрад Монферратський.

– Ви згодні й надалі бути дружиною цього злиденного сеньйора, моя принцесо? Згодні жити на жалюгідні подачки, не маючи ні засобів на існування, ні власних маєтків? А я готовий неймовірно вас підняти, возвести на трон і вбрати в шовки та парчу. Ви згодні, щоб він вас захищав, – Конрад безпардонно тицьнув пальцем у груди Онфруа, – коли я, я, не хтось інший, готовий боротися за вас, захищаючи від усього світу?!

Ізабелла розгублено дивилася на Конрада, потім перевела погляд на чоловіка.

– Скажи йому, Онфруа! – їй довелося смикнути юнака за руку.

Він облизав сполотнілі вуста. Його тонке вродливе обличчя спотворилося мукою.

– Коли король Ґвідо відвоює наші володіння, моя дружина ні в чому не матиме потреби!

– Відвоює? Це станеться до другого пришестя чи пізніше? І чому ти розраховуєш на короля Ґвідо, а не на мене? У мене значно більші можливості повернути тобі землі Торонів, хлопчику. Однак лише за умови, що ти будеш гідний цього. А от чи гідний ти називатися чоловіком і захисником принцеси Єрусалимського королівства, зараз побачимо…

Зірвавши з руки пальчатку, маркіз кинув її в обличчя Онфруа. Той розгублено позадкував, а Конрад загарчав:

– Підніми пальчатку, сеньйоре Торона! Прийми виклик, якщо ти чоловік і належиш до шляхетного стану!

Ізабелла нетерпляче тупнула черевичком:

– Ну ж бо, Онфруа! Ти мусиш за мене боротися!

Юнак повільно підняв пальчатку. Пошита з чорної замші, вона здавалася величезною в його блідій руці, звиклій до пера й пергаменту.

– Я приймаю виклик, – промовив він, і його слова перекрило одностайне волання, що вирвалося з усіх горлянок.