Андрій Кокотюха - Справа отамана Зеленого

Шеремет та ще кілька бійців трималися осторонь. Дев'ятини за Палієм почалися, як і годиться поминкам, однак доволі швидко обернулися на звичну його очам пиятику. Самогону вистачало, і, коли витягли черговий штоф, Артем зрозумів: зараз вони вже й забудуть, заради чого зібралися. Така поведінка дедалі більше штовхала його до того, щоб зібратися й піти з Гощівського лісу на захід. Він мусив бодай спробувати добутися до петлюрівського фронту. От тільки треба вирішити, сам він піде чи візьме з собою тих, кому після загибелі Палія можна довіряти, і що робити з Марусею й хуторянами.

Навіть уявити тієї миті не міг, як поява діда з більмом на оці несподівано пришвидшить події. Не встиг ані розібрати, що ж сталося, ані передбачити, як поведеться Василь Сивий, ані тим паче втрутитися, щоб запобігти всьому.

— Хто такий? — різко запитав той, не намагаючись удавати з себе тверезого.

— Заброда я! Матвій Лукич, із Горпинівки! Оце шукав вас, хлопці, бо баба моя зовсім голову прогризла! Бач!

На підтвердження стяг шапку й нахилив голову, демонструючи круглу, схожу на тонзуру католицького священика лисину, вкриту по краях кущиками світлого волосся.

Партизанськими лавами пробулькотів короткий смішок. Проте на лиці Сивого не здригнувся жоден м'яз. Підніс руку, закликаючи до тиші, підступив ближче, став, широко розставивши ноги, щоб не так сильно хилитало, і гаркнув:

— Бачу, що ти плішивий, діду! За яким чортом ти сюди приперся? — глянув на принишклого враз Семена й рикнув на нього: — Ти привів? Нащо? Кого припер? Що наробив, не розумієш?

Радісна усмішка зникла з Семенового обличчя. Шукаючи підтримки, закрутив головою, знайшов очима Артема, який сам нічого не зрозумів, але напружився, чуючи біду. Старий Заброда, здається, був єдиний, хто не відчував тривоги й наближення чогось лихого. Того, що ніби непомітно витало в повітрі весь цей час, згущувалося, а от — от вибухне, мов гидкий болотяний газ.

— Повторюю ще раз — ти навіщо, сучий сину, привів до нашого табору шпигуна? — Василь карбував фрази, його голос став на диво тверезим, але всі, крім старого з возом, знали: той, хто називав себе отаманом Сивим, п'яний як чіп. — Хіба не знаєш, паскудо, що по селах багато зрадників розвелося? Мов тлі на яблунях, коли не більше. Забув, через кого загинув побратим Федір, за яким ми сумуємо тут? А хто винен у тому, що інші наші хлопці ні за цапову душу склали свої голови? Ось такі шпигуни москалів приводять!

Шеремет не стямився, як Сивий уже вихопив маузера й почав тицяти дулом у діда Заброду, який аж тепер зрозумів, що не в добрий час надумав пошукати в Гощівському лісі повстанців.

— Василю, людина харчів привезла! — Семен виступив наперед, але, як помітив Артем, намагався триматися осторонь від лінії вогню, не затуляючи собою старого. — Блукав у лісі! Там, у мішках, картопля, борошно, капустка, сала трохи є, навіть горілка…

— Ти за горілку продався?! — вигукнув Сивий, і Шеремет, відчуваючи поганий кінець, поклав руку на приторочену до шкіряного армійського ременя кобуру. — Отак просто дід гуляв собі лісом! Туди — сюди! Чекав, поки такий зелений шмаркач, як оце ти, вийде на нього! Якби то сам вийшов! Ти ж сам, сученя, і привів його сюди за руку!

— Василю…

— Мовчи! Я мамці своїй був Василь, поки цицьку смоктав! Тут я отаман Сивий! І я вирішую, кого приймати в загін, кого сюди приводити, а кого не пускати й на гарматний постріл!

Старий Заброда затупцяв на місці, кахикнув.

— То що, хлопці… Може, теє… Беріть, баба моя зібрала вам тут поїсти… Вивантажуйте мішки, і я поїду собі.

— Куди ти поїдеш? — Сивий підступив ще на два кроки. — Назад, у свою Горпинівку? І дурник цей, Семенко, тебе виведе тією ж таємною стежкою? Потім приведеш сюди москальню, і нам край? Скільки тобі обіцяли за зраду?

Ось коли старий сповна відчув небезпеку.

Позадкував. Спробував заховатися за впряженим у воза конем. Розтулив був рота, намірявся щось сказати.

Але Сивого ніхто й ніщо не могло вже стримати.

— Зрада кругом! — закричав він, і Артем помітив, як здригнувся навіть бувалий у бувальцях юний Середа. — Зрадники! Продадуть Україну кацапам та жидам! Свої ж продадуть! На! На! На!

Примовляючи так, він націлив маузера просто на Заброду й затято почав тиснути на спуск.

Якщо чогось такого й чекали, однаково ніхто й подумати не міг, що все станеться так швидко.

Артем не витримав. Його раптом перестало хвилювати, що може бути з ним далі.

Нещасний дід іще падав, а Шеремет, оголивши нагана і стріляючи на ходу, випустив у Василя Сивого весь барабан.