Тимур-Мелік сказав:
— Хоча після важкого переходу наші коні втомлені, але сил у них вистачить, щоб вдертись у монгольський табір. А в нас повинно вистачити вміння порубати ворогів.
— Сміливого доганяє удача! — відповів Джелаль ед-Дін.
Виринувши несподівано з пісків, загін туркменів Джелаль ед-Діна з одчайдушною люттю накинувся на монгольський табір. Сутичка була гаряча, обидві сторони рубались, не шкодуючи життя. Монголи не витримали і побігли в безладді, ховаючись у підземних водопровідних канавах (кяризах). Тільки небагатьом пощастило врятуватись.
Це була перша сутичка, в якій туркмени здобули перемогу над монголами. Досі монголи навівали на всіх такий жах, що їх вважали непереможними.
Джелаль ед-Дін сказав:
— Коли б монголи не стояли табором на відкритій рівнині, а сиділи за фортечними стінами Несси, то ми на своїх змучених конях ніколи б не прослизнули мимо. Швидше ловіть їхніх коней і сідлайте! Дорога в нас ще довга.
Всі вершники спішно пересіли на свіжих монгольських коней і гірськими стежками рушили на південь до міста Нішапура.
Через кілька днів, побоюючись зради кипчацьких ханів, до Несси прибули з Гурганджа двоє інших синів хорезм-шаха: Озлаг-шах і Ак-шах. Їх супроводжував великий почет; вони намагалися пройти непомітно повз монгольський сторожовий загін, але їх оточили й всіх перебили.
Тим часом Джелаль ед-Дін, ніде не зупиняючись, їхав усе далі, через Ніпіапур, Зузен і Гератську область. Начальник однієї гірської фортеці пропонував йому в ній залишитися, покладаючись на неприступність стародавніх стін. Джелаль ед-Дін відповів:
— Полководець повинен діяти у відкритому полі, а не замикатись у стінах. Хоч би яка міцна була фортеця, монголи знайдуть спосіб оволодіти нею.
Коли Джелаль ед-Дін прибув до Буста, він мав уже досить великий загін з воїнів розігнаного війська хорезм-шаха. Тут він з’єднався з загоном Амін-ал-Мулька, прогнав монголів, що обложили Кандагар, і прибув до Газни, головного міста уділу, визначеного йому колись хорезм-шахом. Там він прийняв клятви вірності від усіх місцевих беків.
У Джелаль ед-Діна тепер було близько Тридцяти тисяч туркменських воїнів. Стільки ж приєдналося до нього афганців, карлуків і воїнів інших племен.
З цим військом в шістдесят тисяч піших і кінних бійців Джелаль ед-Дін виступив назустріч монголам і розташувався табором біля невеликого міста Первана, у верхів’ї річки Лугар, що впадає в Кабул.
Звідси він зробив набіг на Тохаристан і розгромив монгольський загін Мукаджека, який обложив фортецю Варіан. Монголи втратили там близько тисячі чоловік забитими, поспішно переправились через ріку Пяндшір, руйнуючи за собою мости, і повернулись до Чінгісхана.
Джелаль ед-Дін надіслав Чінгісхану гінця з коротким листом: «Вкажи місце, де ми зустрінемось для битви. Там я тебе ждатиму».
Чінгісхан на листа не відповів, але стривожився поразкою загону Мукаджека і сміливістю Джелаль ед-Діна. Він послав проти нього сорок тисяч вершників під начальством свого зведеного брата Шикі-Хутуху-нойона.
Джелаль ед-Дін сміливо вирушив назустріч монголам. Битва відбулася в долині на відстані одного фарсаха (7 км) від Первана. Перед початком бою Джелаль ед-Дін дав війську такий наказ: «Богатирі, бережіть сили коней до того часу, поки не заб’ють барабани. Лише тоді сідайте в сідло. До того бийтеся пішими, прив’язавши повіддя коней за спиною до пояса».
Битва тривала два дні. Шикі-Хутуху-нойон, бачачи, що його монгольські воїни втомлені і вибиваються з сил, а подолати противника не можуть, другого дня вдався до хитрощів. Він наказав приготувати з повсті ляльки і посадити їх на запасних коней. Спочатку хитрощі подіяли і мусульманське військо завагалось, але Джелаль ед-Дін підбадьорив воїнів, і вони знову продовжували вперто битися.
Нарешті Джелаль ед-Дін наказав ударити в барабани. Всі стали сідати на коней. Він повів своїх вершників у наступ. Сам кинувся в середину монгольського війська і розколов його. Тоді монголи кинулися тікати, «викрешуючи іскри копитами коней» [114] Східний вислів, тобто «помчали щодуху».
.
Вершники Джелаль ед-Діна на невтомлених конях легко доганяли і знищували втікаючих ворогів. Тільки з незначними залишками розгромленого війська Шикі— Хутуху-нойон повернувся до табору Чінгісхана.
Слава про битву біля Первана і розгром непереможних монголів пронеслася через гірські хребти і долини. Монгольський загін, що облягав фортецю Балах, негайно зняв облогу й відійшов на північ. В деяких містах, зайнятих монголами, населення повстало і перебило монгольські гарнізони. Тоді Чінгісхан вдався до своїх звичайних хитрощів: він підіслав лазутчиків до ханів, союзників Джелаль ед-Діна, і обіцяв їм верблюдів, навантажених золотом, якщо вони покинуть сміливого султана.
Читать дальше
