В. Ян - Чінгісхан

Перед від’їздом стара цариця вирішила забезпечити своїх онуків від можливих у майбутньому суперників. Вона наказала головному катові: всіх юних заложників, що жили при шахському дворі, незважаючи на їхній вік, вивезти човнами на глибоке місце ріки Джейхун і там скинути в воду з великими каменями на ногах. Усіх двадцять сім хлопчиків і юнаків, синів великих феодальних правителів Хорезму, було потоплено.

З усіх заложників Туркан-Хатун дарувала життя лише Омар-хану, синові володаря Язера [113] Язер знаходився біля підніжжя гір між Мервом і теперішнім Ашхабадом. у землі туркменській. Вона зробила це тільки тому, що сама вирушала туди, а Омар-хан і його слуги знали дорогу через пустелю. Під час важкого переходу через піски Каракумів, що тривав шістнадцять днів, вони вірно й покірливо служили старій шахині.

Але коли караван уже наближався до кордонів Язеру і за пісками показалися скелясті вершини гір, Туркан-Хатун, дочекавшись, коли Омар-хан заснув, наказала відрубати йому голову.

Вона спрямувала караван до неприступної фортеці Ілаль, розташованої на вершині одинокої скелі. Тут вона перебувала з усім своїм двором, поки поблизу не з’явились передові монгольські загони, які шукали шаха Мухаммеда.

Один з начальників охорони шахині запропонував їй негайно втекти звідти під заступництво її внука Джелаль ед-Діна, що збирав в Ірані бійців для боротьби з монголами. Всі тільки й говорили про його мужність, про силу його війська, про те, що він зуміє прогнати ворога.

— Школи! — вигукнула розлючена стара. — Краще мені загинути від монгольського меча! Як це? Щоб я так принизилась і прийняла милість від сина ненависної мені туркменки Ай-Джіджек? Щоб я жила під його заступництвом, коли в мене є внуки моєї благородної кипчацької крові? Краще я потраплю в полон до Чінгісхана і перетерплю в нього приниження і ганьбу.

Незабаром примчали монголи і обложили фортецю. Вони збудували навколо скелі суцільну огорожу, відрізавши обложених від навколишнього світу. Облога тривала чотири місяці, і коли в цистернах і льохах висохла остання припасена вода, Туркан-Хатун вирішила здатися. Монголи захопили разом з шахинею-матір’ю весь гарем і малолітніх синів хорезм-шаха. Всі хлопчики були одразу зарізані, а дружини й дочки шаха і сама Туркан-Хатун відправлені до табору Чінгісхана.

Весь почет і охорону монголи перебили.

Монгольський владика негайно роздав дочок хорезм-шаха своїм синам і близьким особам, а злісну шахиню Туркан-Хатун тримав для показу на своїх бенкетах. Вона повинна була сидіти біля входу до намету й співати жалібні пісні, а Чінгісхан кидав їй обгризені кістки.

Отака була їжа в Туркан-Хатун, яка була раніше самодержавною правителькою Хорезму і яка називала себе «володаркою всіх жінок всесвіту».

Розлучившись із хорезм-шахом, Джелаль ед-Дін і його брати від другої матері, Озлаг-шах і Акшах, у супроводі сімдесяти вершників пробралися до Мангишлака. Місцеві кочівники дали свіжих коней. На них молоді хани пройшли Каракуми і досягли Гурганджа, столиці Хорезму.

Там вони оголосили найзнатнішим бекам, що хорезм-шах Мухаммед скасував духівницю і призначив своїм наступником султана Джелаль ед-Діна. Хоча колишній наслідник Озлаг-шах і підтвердив це, але кипчацькі беки не захотіли примиритися з султаном не кипчацької крові. Таємно змовившись, вони вирішили вбити Джелаль ед-Діна.

Його попередив про змову прибулий з Келіфа Інаньч— хан.

— Що мені робити в цьому місті скорпіонів і тарантулів, де навіть перед загрозою небезпеки немає єдності! — сказав Джелаль ед-Дін.

Вночі в супроводі Тимур-Меліка і трьохсот туркменів він непомітно залишив Гургандж і вирушив на південь через Каракуми.

За кілька днів маленький загін пройшов важкий шлях, на якому каравани роблять шістнадцять ночівель, і досягнув міста Несси. Посланий уперед розвідник доповів, що на зеленій луці біля підніжжя хребта Копет-Дагу видно якісь юрти і поряд пасуться стриножені коні незвичайної породи. Очевидно, це монголи, і їх не менше семисот чоловік.