Монголи послали кипчакам багато коней, навантажених подарунками, і кипчацькі хани, спокусившись ними, по-зрадницькому покинули вночі аланів і повели свої війська на північ.
Монгольські загони напали на аланів, розгромили і промчали по їхніх селищах, спалюючи, грабуючи і вбиваючи. Алани оголосили про свою цілковиту покірність Чін— гісханові, а частина їх приєдналася до монгольського загону.
Тоді, не маючи більше за спиною гострих мечів аланів, Джебе і Субудай несподівано повели свої тумени на північ у степ, на кипчацькі кочовища. Упевнені в мирі і власній безпеці, кипчацькі хани з окремими загонами роз’їхалися по своїх стоянках. Монголи погналися за ними слідом, зруйнували головні стійбища кипчаків і забрали різного майна набагато більше того, що дали на сплату за зраду.
Ті з кипчаків, які жили далеко в степу, почувши про вторгнення монголів, нав’ючили на верблюдів майно і повтікали, хто куди міг: одні ховалися в болотах, інші в лісах [136] У верхів’ях рік Кальміус і Самар (притоки Дніпра) були здавна дрімучі ліси, болота і «волок», по якому перетягували човни. По цих двох ріках за стародавніх часів проходив жвавий водний торговий шлях від Приазов’я до Дніпра (професор Брун).
. Багато людей пішло в землі руські й угорські.
Монголи гналися за втікаючими кипчаками берегами Дону, поки їх не загнали в сині хвилі Хазарського моря [137] У XIII столітті Чорне море називалося у мусульманських письменників морем Хазарським, а Крим — Хазарією. Пізніше Хазарським морем називалося Каспійське море.
і там багатьох потопили. Тих кипчаків, що залишилися живими, вони зробили своїми конюхами і пастухами, щоб ті стерегли захоплену скрізь худобу і табуни коней.
Потім монголи пройшли на Хазарський півострів і напали. на Судак, багате приморське кипчацьке місто. До нього раніше приходило багато кораблів з чужоземних країн з одягом, тканинами й іншими товарами. Кипчаки на них вимінювали невільників, чорнобурих лисиць і білок, а також бичачі шкури, якими славилась кипчацька земля.
Дізнавшись про наближення монголів, жителі Судака втекли, частина сховалася в горах, частина сіла на кораблі і відпливла через море до Требізонта. Джебе і Субудай розграбували місто і знову відійшли на північ для відпочинку в кипчацьких кочовищах, де перебували понад рік.
Тут простяглися багаті травою луки і родючі поля, оброблені рабами, і баштани з кавунами і гарбузами, і численні стада крупних корів і тонкорунних баранів. Воїни монгольські хвалили ці степи й говорили, що тут їхнім коням так стало привільно, як на батьківщині, на берегах Онону і Керулену. Але рідні монгольські степи для них дорожчі, і вони їх не проміняють ні на які інші. Покінчивши з завоюванням всесвіту, всі монголи хочуть лише одного — повернутися на береги рідного Керулену.
Джебе і Субудай із своїми загонами пробули недовго в головному місті кипчаків Шарукані [138] На думку деяких учених, місто кипчаків Шарукань (тобто Шарук-ахана) було на місці теперішнього Харкова, який від нього і має свою назву.
. В ньому були і кам’яні будівлі, до половини закопані в землю, і амбари, повні іноземних товарів, але найбільше було розбірних юрт, у яких жили як кипчацькі хани, так і прості кочівники. Вони весною відкочовували з міста у степ, а на зиму знову поверталися до міста.
Коли з’явилися монголи, заморські купці, боячись війни, перестали торгувати з степом. Місто Шарукань, розграбоване і спалене, спустіло, а монгольське військо пішло до Лукомор’я [139] Лукомор’я — узбережжя Азовського моря.
.
Там монголи поставили курені у низинах між горбами, щоб сховатись од вітрів. Кожний курінь ставився кільцем у кількасот юрт, відібраних у кипчаків. У курені нараховувалась тисяча воїнів. У середині кожного кільця стояла велика юрта тисячника з його високим рогатим бунчуком із кінських хвостів. Біля юрт, прив’язані до залізних приколів, стояли завжди готові до походу осідлані коні з туго підтягнутими попругами, а інші коні паслися величезними табунами в степу під доглядом кипчацьких конюхів.
Монгольське військо, як і раніше, додержувалось суворих законів — «Яси Чінгісхана» [140] «Яса» або «Ясак» — збірник записаних постанов і висловлювань Чінгісхана, який довго був для монголів кодексом законів. Тепер «Ясу» зовсім забуто, і від неї збереглися тільки незначні уривки.
. Табори були оточені потрійним ланцюгом вартових. У степу, на головних стежках, що вели до земель булгар, урусів і угрів [141] Угри — угорці.
, переховувалися сторожові пости. Вони ловили всіх, хто їхав степом, розпитували їх, потім тих, хто знав про сусідні племена, відсилали до Джебе-нойона, а інших убивали.
Читать дальше
