У багатьох нукерів разом з ними в юртах були їхні монгольські дружини, які виїхали в похід ще з далекої батьківщини, а так само жінки й діти, забрані в дорозі. Монголки були одягнені так само, як і нукери, і їх важко було одразу відрізнити. Вони часом брали участь у битвах, але звичайно жінки завідували верблюдами, в’ючними конями й возами, в яких зберігали одержану під час поділу здобич. Жінки стежили так само за полоненими з тавром власника, випеченим на бедрі, і доручали їм різну роботу. Вони разом з полоненими доїли кобилиць, корів і верблюдиць і під час стоянок варили у мідних або кам’яних казанах їжу.
Маленькі діти, народжені за час походів або захоплені в дорозі, під час переходів сиділи на возах або в шкіряних саквах, іноді по двоє, на в’ючних конях і за спиною монголок, що їхали верхи.
У степу, осторонь від монгольського табору, розтягнувся набрідний табір воїнів різних племен, що приєднувалися в дорозі до монголів. Тут можна було побачити і туркменські строкаті юрти, і тангутські руді намети, і чорні намети белуджів, і прості курені аланів або вершників невідомо якого племені. Усю цю розгульну ватагу монголи першою посилали на приступ, а після бою вона підбирала залишки загарбаної монголами здобичі.
Розділ п’ятий
У ТАТАРСЬКОМУ ТАБОРІ БІЛЯ КАЛКИ
Субудай-багатур наказав поставити собі юрту на високому кряжі морського берега, біля гирла лінивої каламутної ріки.
Нукери весело виконали наказ багатура, передчуваючи стоянку і відпочинок. Дванадцять верблюдів привезли кілька розбірних юрт. На верблюдах сиділи перелякані кипчацькі полонянки в гостроверхих повстяних шапках. На вимогу монголів вони співали пісень, коли ставили напівкруглі грати, обтягували їх білою повстю і навскіс перев’язували строкатими тканими доріжками.
Субудай, хмурячись, спитав:
— Чому три юрти?
— В одній ти будеш думати твої думи, у другій ми помістимо твоїх улюблених мисливських барсів, а без третьої не можна, — в ній ми для тебе замкнули найкращих кипчацьких полонянок, що вміють співати і танцювати.
Субудай обірвав нукерів:
— Уггаї (Ні!) Нехай у другій юрті гарчать барси, а в третій юрті нехай для мене варить обід старий Саклаб. Кипчацькі полонянки нехай мені в поході не заважають. Роздайте їх сотникам.
Саклаб з казанами, великими дерев’яними ложками і довгим тонким ножем на поясі розташувався в третій юрті. Високого, худого, кістлявого раба з сивими патлами схопили татари в дорозі біля Астрабада. Нукери пояснили тоді Субудаю: «Цей старий полонений — родом урус. Він був поваром у мірзи самого харезм-шаха Мухаммеда і надумав тікати до себе на батьківщину. Він розмовляє всіма мовами і вміє готувати різні страви. Старий готуватиме тобі і пилав з мигдалем, і пилав з сливами, і кайме з гороху, і каймак з вершків, і халву, і пахлаву. При ньому живе його приймак, мовчазний юнак на ім’я Туган. Він допомагатиме Саклабові готувати обід». Тоді Субудай розсердився і сказав:
— З мене досить лиш старого Саклаба, щоб приготувати обід. А ніяких помічників мені не потрібно. Всі люблять бути помічниками біля казана. Цього юнака Тугана озброїти мечем і дати йому з табуна лисого шолудивого коня. Послати його в передову сотню, і хай він вчиться військової справи. Якщо буде з нього хороший воїн, то скоро в нього з’явиться і добрий кінь, і сідло, і броня, А якщо буде він поганий воїн, то його заб’ють під час першої сутички. Втрата невелика!..
В юрті з білим верхом і дверима, повернутими на південь, у бік моря, Субудай сидів біля входу на сідельній подушці. Він довго й здивовано дивився виряченим оком на сіре неспокійне море, де і вода, і вітер, і риби, і навіть літаючі над хвилями птахи зовсім інші, ніж у голубих озерах монгольського степу. Здалеку котились до берега одноманітні хвилі, і в туманній синяві часом з’являлися білі паруси іноземних кораблів — вони боялися наблизитися до зайнятої татарами землі.
Тут був привільний степ, висока трава, озерця з плаваючими птахами. Навкруги пасся скот, відібраний у кипчаків: бики були білі, довгорогі, барани — жирні, курдючні, теж білі; і повсть у кипчаків біла, і юрти білі. Воїни Субудая щодня їли м’ясо і знічев’я валялися на перських килимах. Іноді монгольські хани-тисячники виїжджали на полювання з соколами або влаштовували верхогони, випробували коней — своїх, монгольських, і захоплених у дорозі: туркменських, персидських, кавказьких та інших.
Угору по річці Калці, серед степу на кургані поставив свою юрту другий полководець, Джебе-нойон. Навколо простяглася зелена рівнина. Через неї на північ тягся ланцюг сторожових курганів.
Читать дальше
