Габрієль утягло в велику гру потужних сил, і вона заплуталася в ній, мало що як слід розуміючи, проте відчуває: ця гра страшна. Ставки в ній завеликі; чи не вона сама є такою ставкою? Гранці прицілюються, кидають м'ячі, ловлять їх або прогавлюють, і останній похапає всі м'ячі й забере всі ставки. Королі, грає так добре, невже він не виграє тієї ставки? Звичайно, він уже зробив той свій смертельний стрибок, і цим наперед вирішено дуже багато. Але чи й у грі за Габрієль? Вона заснула невинно, і їй сниться вінчальна сукня.
Анрі, Габрієль і двір покинули Руан і повернулись до Парижа саме в дні карнавалу. Цей карнавал був надзвичайно буйний, і в цьому якраз виявлялись перші наслідки чесного двобою в Руані, який виграв король. Париж також визнав себе переможеним. Вельможі, а головно шановні городяни, не погребували розвагами простого люду, бо побачили, що король прихильний до простолюду та його звичаїв. Кавалери й дами веселились незгірш за весь люд, і на ярмарках та людних вулицях кавалери поринали в товпище заклиначів, школярів, носіїв, хоч досі тільки звеліли б своїм слугам дати лупня цій потолочі при перших же ознаках зухвальства. А тепер вони самі набивались на розмови й суперечки, не зважали навіть на стусани, а один адвокат, від якого вже нізащо в світі такого не сподівалися, навіть загубив у якомусь шинку свого капелюха.
А дами забули про добре виховання: на ярмарку вони заходили до буд, де показували всіляких виродків. Навіть більше — вони не цуралися найпослідущих публічних жінок. Дійшло ніби до того, що одна дама вдвох із повією відвідала певний дім — щоправда, в масці, якої не скинула навіть у найкритичнішу хвилину. Габрієль, якій розповіли про це, вперше зустрівши ту даму, повернулась до неї спиною, хоч з усіма іншими була втілена люб'язність. Та їй самій це не допомогло; їй ніщо не могло вернути доброї слави — ні незмінно пристойна поведінка, ні цей поодинокий спалах обурення.
Про короля, маркізу д'Естре та кардинала Австрійського, що захопив Кале, в ті карнавальні дні склали віршика, і всі парижани переповідали його один одному:
Анрі недавно в ціль попав,
Завдав іспанцеві досаду.
Тепер утік він від попа
Й прилип до хвойдиного заду.
Габрієль вгадувала приязне, дружнє місто Руан — там би ніхто не складав таких віршиків і не виспівував їх. Вона хотіла припинити їх розповсюдження, навіть підкупила кількох дужих хлопаків, щоб вони вжили заходів. Марно: одного вечора, коли вона була на самоті з Анрі, той прохопився, що знає їх. Він проказав ці рядки у хвилину найніжніших пестощів.
Замість відповіді Габрієль сердито відіпхнула його. Тоді поважно попросила, щоб він покинув грати. Навіть гра в м'яча, хоч який він у ній майстер і хоч як вона любить на неї дивитись, врешті-решт коштує багато грошей. А що вже казати про карти — ті й зовсім штовхнуть його в руки лихварів. Вона добре знала, кого має на увазі насамперед: такого собі Цамета. Дім його був водночас картярським кублом, позичковим банком і борделем, і король туди вчащав.
А оскільки найкраще все ж було супроводити його — принаймні на славнозвісний Сен-Жерменський ярмарок, — Габрієль узяла з собою дам: свою тітку де Сурді й пані де Сагон [63] …й пані де Сагон. — Діана де ла Марк, дочка маршала Франції, у третьому шлюбі стала графинею де Сагон. Придворна дама, фрейліна королеви Катерини Медічі.
. Ця остання була велика пліткарка, і Габрієль на те й розраховувала, що все одразу стане відоме дворові. Тому вона й улаштувала так, щоб король почав торгуватись за перстень. Господар-португалець зажадав від короля нелюдської ціни, і Габрієль відмовилась від персня. Проте ощадливість допомогла їй не більше, ніж моральна суворість. Хто хоче тлумачити все неприхильно, тому не забракне таких пояснень.
У вівторок, на масниці, її високість сестра короля дала великий бал на честь Габрієлі. Тюїльрійський палац, де жила пані Катрін, весь сяяв вогнями, в ньому не лишилося жодної темної комірчини, жодного потаємного куточка. Всі придворні дами, що зібралися круг сестри короля та його любої владарки, були вбрані однаково, в шовк кольору морської води: колір — бо такий любила білява Габрієль, а шовк — бо з майстерень короля. Всі були в масках, і, щоб розрізнити якусь даму, треба було дуже добре знати її фігуру або наперед домовитися з нею про умовний знак.
Музика лилася згори, негучна й поважна, танці дозволялись тільки статечні, й декотрі панночки перешіптувалися, що тут буде нудно. Дам уже дивувало, що кавалери так запізнюються, коли це вони з'явилися всі разом. Поява їхня була досить химерна: одні рухались через усю залу навприсядки, викидаючи вперед то одну, то другу ногу, й торохтіли тріскачками, а другі виступали поміж ними випростані, височезні, бо були на схованих під довгими мантіями дибах і в шпичастих шапках, розмальованих астрологічними знаками. Ці теж торохтіли, але не тріскачками, а дерев'яними бритвами об великі миски. По мантіях було видно, що вони зображують собою магів. Але водночас у них було щось і від голярів, а ті, котрі стрибали навприсідки, були достеменні лазники. Вони виймали з кишень навіть п'явок чи щось подібне.
Читать дальше