Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Її високість сестра короля змалювала матері, яка здоровенька в неї донечка; говорила вона з побожним запалом, — адже бездоганна тілесна оболонка новонародженої вже свідчить, що з нею благодать небесна, і віщує щасливе земне життя. У її власному житті, хоч вона тепер і звалась «її високість сестра короля», вже не лишалося надії на щастя, і от Катрін була схильна вбачати першопричину своєї нещасливої долі в кульгавості. Вона нікому не признавалася в цьому й трималась перед усіма гордовито — з великою дитинною гордовитістю на вже пристаркуватому обличчі. Тільки Габрієль знала її інакшою: на неї Катрін трохи не молилась. Адже ця вродлива жінка дарувала її любому братові гарних, здорових дітей — одного за одним. Вона була благословенна обраниця. І коло породіллі її високість сестра короля сиділа таки справді з щирою шанобою, а не в догоду йому чи задля його ласки.

Змалювавши доладне тільце немовляти, вона описала й подушку, на якій у цю хвилину дівчинку несли, мов коштовність, через церкву святого Уана до купелі. Пишні кавалери й дами — всі, котрим дозволено доторкнутись до нього, — брали подушку з дитям Франції одне в одного з рук. З гаптованої подушки звисала срібляста тканина й горностаєве хутро, шість стіп завдовжки, і привілей нести той шлейф припав мадемуазель де Гіз.

— Усі так ненавидять мене, — шепнула Габрієль. Вона виказала свою тривогу, бо ще була дуже квола. А крім того, відчувала, що перед сестрою її владаря можна не таїтись. — Пані, чи наш владар одружиться зі мною? — прошепотіла вона.

— І не сумнівайся, — сказала Катрін, стала навколішки її погладила молодій матері ліву руку — ту саму, за яку її любий брат мав повести цю жінку до вівтаря. — Ти маєш щирих зичливиць, і одна з них я.

— А хіба є й друга? — спитала Габрієль, від подиву аж голову підвівши з подушки.

— Принцеса Оранська [62] Принцеса Оранська, Луїза де Коліньї (1555–1620) — дочка вождя гугенотів адмірала де Коліньї. Її перший чоловік Шарль де Теліньї, як і батько, загинув у Варфоломіївську ніч. Другий чоловік Луїзи — Вільгельм Нассауський, принц Оранський. , як і я, хоче, щоб король обрав собі за королеву ту, котру слід.

— І це я — та, котра слід? На думку суворої й благочестивої дами, що у себе в Нідерландах, напевне, чує про мене тільки погане?

Стоячи, щоб її мова звучала ваговитіше й переконливіше, її високість сестра короля відповіла:

— Принцеса Оранська однією зі мною віри. Ми, протестанти, віримо в свободу совісті й у вибір серця. Король, мій брат, знайшов ту єдину, якою він хоче володіти до останку, і знайшов її у своєму королівстві.

Більше вона не сказала нічого — і цього мало вистачити надовго. Тому вона зразу вийшла з кімнати й заборонила служницям Габрієлі заходити туди: хай породілля спочине.

Габрієль лежала й намагалась осягти думкою почуте, наскільки це було до снаги ще знекровленому мозкові. Свобода совісті — змісту цих слів вона не розуміла, відчувала тільки, що вони сприятливі для неї. Дві протестантки підтримували її, а більше ніхто; вони обидві хотіли, щоб королева Франції була родом із цієї країни. Нe принцеса з чужоземного монаршого дому, хоч би якого могутнього, не інфанта, не ерцгерцогиня, не багата княжна. Не купа грошей і могутня рідня, — те, про що день і ніч думав пан де Роні, шукаючи по всій Європі пари, найвигіднішої для короля.

Про це Габрієль давно знала. Холодний розрахунок щирого слуги, ненависть усіх, хто дивився на неї й на її рід звисока, — і те, й те, на жаль, не було для неї таємницею. Скоріш воно було звичне. Тільки любов короля й «вибір серця» давали їй змогу бачити суворе й жорстоке життя все ж таки пом'якшено, крізь рожевий серпанок. Вона боялась інфант, але внутрішня осторога озвалася в ній лиш недавно — відколи її любий владар почав чекати навали кривих шаблюк зі сходу. Так, якби не його передчуття небезпеки, в ній це передчуття не озвалось би; але тепер, завдяки дітям, вона стала часточкою його крові й плоті. Вона вже другу дитину народила своєму владареві, й небезпеки начебто спинились, одначе тільки на сьогодні та, може, на завтра. Але вона передчувала, що потім усе почнеться спочатку.

Габрієль відвертає обличчя від світла, щоб не так важко було думати. «Я маю двох приятельок, і обидві — протестантки. Як же це? Адже я сама — не їхньої віри. І довкола короля нема протестантів, крім хіба пана де Роні, що ненавидить мене. Що ж із цього вийде? І що хотіла сказати її високість сестра короля?» Годі знайти відповідь, надто тепер, та й ніколи її легко не знайдеш. Засни невинно, і хай тобі присниться вінчальна сукня.