Генріх Манн - Молоді літа короля Генріха IV

Пані Катрін пильно придивлялась до всього в цій провінційній столиці. Її колишній Королик намагався показати себе й прийняти її та її почет якомога краще, наскільки дозволяли йому кошти, і частував їх усім, чим лишень можливо. І принаймні вдавав, ніби радіє. Ще зневажливіш оцінила вона протестантських депутатів, коли нарада врешті зібралась. Усі вони здались пані Катрін схожими на пасторів або на тих птахів, що їх вона тут остерігалась називати. Переговори велися нібито про змішані суди за участю засідателів-реформатів та про дарування давніх кривд і провин. Але справжнім предметом тих переговорів, як завжди, були гугенотські фортеці. Гугеноти вимагали їх непомірно багато, а стара королева радо відібрала б у них усі. Перед своїми дамами вона розучила промову, пересипану біблійними цитатами, сподіваючись перехитрити цих простаків за допомогою звичної для них мови. Одначе й вигляд її, і лиха слава спростовували все, що вона виголошувала, хоч сама вона, навдивовижу, цього не помічала.

Депутати на всіх засіданнях не вірили жодному її слову й так уперто стояли на своєму, що вона, втративши терпець, починала погрожувати їм шибеницею. Королева Маргарита від того аж плакала: вона так щиро бажала, щоб чоловік її кохав, а цьому ставала на перешкоді її мати, ця жахлива жінка, — хоча багатьом вона здавалась кумедною — здебільшого тоді, коли виходила погуляти надворі. У залі, де відбувалися засідання, вона сиділа на високому троні, й це виглядало ще сяк-так. А надворі вона була мізерною цяточкою серед ясної природи, чалапала, зігнута, спираючись на костур, її жовті щоки тряслися, і хто пам'ятав про Варфоломіївську ніч, той тепер сміявся з цієї почвари, хоча, може, відтоді не сміявся ні разу. А серед фрейлін вона здавалася ще бридкішою. Тут-бо не Лувр, тут сонце з майже завжди погідного неба яскраво осяває береги Баїзи й парк «Гаренна». Тут і воюють, і кохають відверто й незлостиво. А ця стара жінка розраховує на потаємні безодні статі. Старість входить у облудну спілку з розпустою й виставляє себе на посміховище.

Навіть найсуворіші звичаями гугеноти тоді не докоряли Анрі за те, що він бавився з кількома піддатливими фрейлінами. Його дружині Марго це поки що не дуже дошкуляло, бо її захопила нова роль: матері народу й вищої істоти. Суть була ось яка: Анрі просто брав те, що йому давали, але наставляв носа красуням, коли вони хотіли заманити його до паризького двору. Адже така була вся мета подорожі, наради і відвідин вельможних гостей — тільки така, він про це здогадався відразу. Врешті-решт тещі довелось самій викладати йому свої міркування. Мовляв, її син, король, тепер лишився в Луврі зовсім одинокий. Його брат д'Алансон бунтує проти нього, Гізи з їхньою Лігою підкопуються під його трон. Але не менше страшний і принц крові, що посварився з двором і помалу робиться в своїй провінції занадто сильний. Чи Анрі ніколи не спадало на думку, що його можуть вирядити на той світ? Це був останній козир його любої тещеньки: вона погрозила йому вбивцями.

Проте він не впав негайно в її материнські обійми, а відповів, що двір іще не дотримав жодної обіцянки йому. Як губернатор він і далі має намір поширювати звідси мир на все королівство і думає тільки про те, щоб йому служити. Після цього вони хутенько попрощалися — з такими самими, аж надмірними виявами любові, як і на початку візиту. А тривав той візит цілу зиму, аж до красного місяця травня. Обоє дітей трохи провели добру матусю, а далі вже вона поїхала сама — поганими дорогами, пагористим краєм, населеним непевними людьми. В одному містечку стару королеву зустрічали дівчата, що сипали на дорогу троянди, з іншого їй доводилось хутенько вшиватися від загальної неприязні. Вона тоді просто натягала на обличчя чорний повстяний каптур — адже й вона була хоробра, всі ми хоробрі; незворушно пересідала з сідла в карету і, трусячись по вибоїстих дорогах, скрізь проповідувала мир, тільки мир; але який мир мала на увазі мати, сини в якої один за одним умирали?

Коли вона давно вже не сподівалася цього, раптом знову показався з-за повороту її любий зятенько. Він, мовляв, ще раз хотів її побачити й подарувати пасомце свого волосся на згадку. У протестантів така мода: закладати за вуха по товстенькому пасомцю. Праве він віддав любій тещеньці зразу, коли вона приїхала, а на прощання дав їй відстригти в нього ще й ліве. Відбувалося те біля сільського кладовища, і пані Катрін, розчулившись, захотіла оглянути його.