Олексій Толстой - Ходіння по муках

Коли підсудні вишикувались перед. столом, він неквапно надів круглі окуляри, розгладив списаний аркуш сухенькою долонею і несподівано, широко розкривши жовті вставні зуби, почав читати обвинувальний акт.

Обіч стола, насупивши брови, стиснувши рота, сидів потерпілий комендант. Телєгін напружував увагу, щоб вслухатись у слова обвинувачення, але мимоволі думка його гостро і квапливо працювала в іншому напрямі.

«… Коли тіло самогубця було внесене в барак, кілька росіян, скориставшись цим, щоб підбурити своїх товаришів до явної непокори владі, почали вигукувати лайливі й обурливі вислови, загрозливо вимахуючи кулаками. Так, у руках підполковника Мельшина опинився розкритий кишеньковий ніж…»

Через вікно Іван Ілліч бачив, як хлопець-шофер колупав пальцем у носі, потім повернувся боком на сидінні і насунув на обличчя величезний козирок кашкета. До автомобіля підійшли двоє низькорослих солдатів у накинутих на плечі голубих капотах, постояли, подивились: один, присівши, ткнув пальцем у шину. Потім обидва вони обернулись, — у двір в’їжджала кухня, з труби її мирно йшов димок. Кухня повернула до казарм, куди ліниво поплентались і солдати. Шофер не підвів голови, не обернувся, — значить, заснув. Телєгін, кусаючи від нетерплячки губи, знову став прислухатися до скрипучого голосу обвинувача:

«… Вищеназваний штабс-капітан Жуков, з явним наміром загрожуючи життю пана коменданта, спочатку показав йому п’ять складених пальців, причому п’ятий стирчав між вказівним і середнім; цей огидний жест, очевидно, мав намір зганьбити честь імператорського королівського мундира…»

При цих словах комендант підвівся і, взявшись червоними плямами, докладно почав пояснювати суддям малозрозумілу історію з пальцями штабс-капітана. Сам Жуков, погано розуміючи по-німецьки, з усієї сили дослухався, поривався вставити слово, з доброю, винуватою усмішкою озирався на товаришів і, не витримавши, промовив по-російськи, звертаючись до обвинувача:

— Пане полковнику, дозвольте доповісти, — я йому кажу: за що ви нас, за що?.. По-німецьки не знаю, як висловитись, значить, пальцями йому показую.

— Мовчіть, Жуков, — сказав Іван Ілліч крізь зуби.

Голова постукав олівцем. Обвинувач читав далі.

Описавши, яким чином і за яке саме місце Жуков схопив коменданта і, «зваливши його навзнак, натискав йому великими пальцями на горло з метою заподіяти смерть», полковник перейшов до найбільш делікатного місця обвинувачення: «… Росіяни підштовхували і криками підбурювали вбивцю, один з них, а саме прапорщик Йоганн Телєгін, почувши, що біжать солдати, кинувся до місця події, відіпхнув Жукова, і тільки одна секунда відділяла пана коменданта від смертельної розв’язки». В цьому місці обвинувач, спинившись, самовдоволено усміхнувся. «Але в цю мить з’явились чергові нижні чини, і прапорщик Телєгін встиг лише крикнути своїй жертві: «Негідник».

За цим ішов хитромудрий психологічний розгляд вчинку Телєгіна, котрий, «як відомо, двічі намагався втекти з полону…». Полковник безумовно обвинувачував Телєгіна, Жукова і Мельшина, який підбурював до вбивства, вимахуючи кишеньковим ножем. Щоб загострити силу обвинувачення, полковник навіть вигородив Іванова й Убейка, «які діяли в стані нестями».

По закінченні читання комендант підтвердив, що саме так усе й було. Допитали солдатів; вони посвідчили, що перші троє обвинувачених дійсно винні, про других двох — нічого не можуть знати. Голова, потерши худі руки, запропонував Іванова й Убейка від обвинувачення звільнити через недоведеність доказів. Багровий офіцер, що докурив до губів сигару, кивнув головою; обвинувач, трохи повагавшись, теж погодився. Тоді двоє з конвойних підняли гвинтівки. Телєгін сказав: «Прощайте, товариші». Іванов похилив голову, Убейко мовчки, з жахом, глянув на Івана Ілліча. їх вивели, і голова надав слово обвинуваченим.

— Чи вважаєте себе винним у тому, що підбурювали до бунту і вчинили замах на життя коменданта табору? — спитав він Телєгіна.

— Ні.

— Що ж саме ви бажаєте сказати з цього приводу?

— Обвинувачення від першого до останнього слова — чистісінька брехня.

Комендант, розлючений, схопився, вимагаючи пояснення, голова знаком спинив його.

— Більше ви нічого не маєте додати до вашої заяви?

— Ні.

Телєгін одійшов від стола і пильно подивився на Жукова. Той почервонів, засопів і на запитання повторив слово в слово все, що сказав Телєгін. Так само відповів і Мельшин. Голова вислухав відповіді, стомлено заплющив очі. Нарешті судді встали і вийшли в сусідню кімнату, де в дверях багровий офіцер, що йшов останнім, виплюнув докурену до губів сигару і, піднявши руки, солодко потягнувся.