Вадим Бойко - Якщо на землі є пекло…

Незабаром прийшли Сірий Вовк і Круцифіксалілуйя, і операція «холод» розпочалася. Мешканцям ревіру наказали злазити з нар, знімати з себе білизну і складати її на ноші. Затим усе це замучене юрмище голих і босих людей почали виганяти на мороз, на сніг…

Операцією керував Сірий Вовк. Він безперервно поправляв кобуру пістолета, ніби натякаючи, що з ними ніхто церемонитись не буде, і вигукував різкі, як постріли, команди. Посинілі тремтячі скелети вишикувалися у дворі п'ятірками. Тих, хто вже не мав сил ходити, санітари витягували з ревіру і, навіть не б'ючи, просто кидали голих у кучугури снігу «для профілактики», знаючи, що годинний сеанс такої «профілактики» доконає будь-кого. Тим часом довкола строю бігав високий, як стовп, Круцифіксалілуйя зі шматком оранжевого гумового шланга в руці і щедро роздавав «зігріваючі», «стимулюючі» удари. Його довга, як весло, рука діставала кожного. Лясь! Лясь! Лясь! — дзвінко лунали удари оранжевої гуми по голих тілах, залишаючи на них криваві рубці. Нарешті наказано бігти в баню.

— Льос! — гаркнув Круцифіксалілуйя.

І всі, як божевільні, зірвалися з місця, здійнявши снігову куряву. Бігли хто як міг, у кого скільки було сил. Попереду Володі один уже заточувався — запліталися ноги. Найпростіше було б його обминути і бігти далі, рятуючи себе, але Володя обхопив його однією рукою, взяв «на буксир» невдаху і побіг з ним далі. Очманілий напарник ледве встигав перебирати ногами. Володя дуже здивувався, побачивши знайому апостольську бороду і знайоме лице того, кого тяг «на буксирі». Це був той «отченашник», котрий пропонував колись хлопцям вступити до релігійної секти, обіцяючи сите життя у таборі і райське на небі Тоді стариган ще мав пристойний вигляд. Гай-гай! Ніщо не вічне на землі, а тим більше — у таборі смерті. Не допомогли «отченашнику» продуктові посилки Червоного Хреста і «братів во Христі». Дизентерія безжально висмоктала з його організму, як і в невіруючих, усі життєві соки і зробила кандидатом на переселення в омріяний рай…

«Отченашник» теж упізнав Володю, але замість того, щоб подякувати за допомогу або хоч привітатися, уголос почав молитися, дякуючи Всевишньому за милосердність, за те, що послав йому рятівника.

— А бог навіть не попередив, що зробить мене своїм посланцем, — уїдливо зауважив Володя.

— Бог нікого ні про що не попереджає, — повчально сказав «отченашник».

На цьому їхня розмова обірвалася, бо обидва страшенно захекалися. Але все-таки «фінішували» благополучно.

Те, що називалося банею, розташувалося метрів за триста від ревіру. Спершу потрапили в дезинфекційне відділення, де табірні фрізери, тобто перукарі, яких тут називали «фігаро», тупими і брудними машинками видирали волосся на тілі й голові у кожного, після чого вздовж голови від лоба до шиї іржавими, щербатими бритвами вибривали доріжку завширки три сантиметри — «гітлерштрассе».

Один з «фігаро», безцеремонно схопивши «отченашника» за апостольську борідку, грубо реготнув:

— Відчикрижимо!

— Усе в руках господніх, — злякано, але покірно сказав «отченашник».

— Голубе сизий, поки що твоя мочалка в моїх руках. Ось зараз ми її гарненько обскубемо, щоб не ганьбила лик і подобу справжнього гефтлінга, — сказав «фігаро» і вгризся тупою машинкою в апостольську бороду.

«Отченашник» шарпався від болю і розгублено бурмотів якусь молитву.

Обскубли й Володю. Десятків зо три «фігаро» швидко обчикрижили всіх ревірників, і ними зайнявся дезинфектор. Страшний на вигляд, у протигазі й гумових рукавицях, він орудував віхтяним квачем, квецяючи де попало отруйною рідиною, від якої горіла шкіра, а потім випадали вії. Після цього загнали у душове відділення — бадезал, де відразу ж стало тісно, як у душогубці. Та води не було. Довго стояли на цементній підлозі, клацаючи зубами від холоду. Двері ж надійно замкнули. Раптом зашипіло в душових лійках і на стиснуту масу голих людських тіл хльоснуло льодовою зливою… Діватися не було куди. Охоплені панікою люди металися в тісних стінах бадезалу, збиваючи один одного з ніг. Одні падали в корчах, другі дряпалися на стіни, треті вили, як вовки у зимовому лісі, а четверті відчайдушно молотили кулаками в двері…

До Володі злякано тулився зіщулений, тремтячий «отченашник», боячись, щоб не затоптали.

— Не кидай мене, не кидай мене, — благав він.

— Не кину, бо нема куди подітися!

— Ох, спасибі ж, що маєш в серці бога…

— Ви зі своїм богом у мене вже в печінках. Замість скигління, краще б розтерли собі м'язи, щоб не залетіти в рай, — прокричав Володя «отченашнику» на вухо, щосили розтираючи своє худе тіло, висхлі м'язи, задихаючись від напруження.