Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

«Але ж вельми цибата наплодилася молодь», — позаздрив учень авви Макарія. Крізь зливу він побачив порослу деревами Горбату гору. Жовте водопілля оточувало її з трьох боків. Під горою здіймалися бурунчасті хвилі, немов прадавнє море повернулося до своїх берегів і гризло останню незатоплену верховину. Якісь чорні звірі вистрибували з води, чіплялися за гранітні гостряки й виповзали на нижні яруси. Здалеку вони здавалися маленькими, але, придивившись, Анемподест, впізнав у вимоклих створіннях ведмедів. Заворожений лісовою апокаліпсою, він втратив уважність й зазнав шляхової пригоди. Підошва ковзнула мокрим камінням, він впав, ударився головою і випірнув уже в Опадлі.

Кілька хвилин головний біль не давав йому зрозуміти навколишнього.

Спочатку з мороку виступили пломінці свічок, потім відблиски на золотому багеті.

— Очуняв?

Анемподест впізнав голос Сапфіри-Белітіс.

— Ти врятувалася… — констатував він озираючись. Навколо була кругла кімната, захаращена важкими канцелярськими меблями. Розкішні бра освітлювали вкриті чорним лаком стільці, пірамідальні бюра та зелений оксамит столів. У кріселку сиділа Марципанова Акробатка і гралась велетенською чорнильницею.

«Якийсь маґістрацький закапелок», — вирішив прочанин, а вголос спитав:

— Чи не маєте десь тут квасу? Горлянка спеклася від усіх ваших карн та катоблепів…

— Квасу тут не роблять. Вода — у шафі.

Анемподест почвалав до шафи, знайшов у ній графин і влив у себе кварту теплої води. Картагенська вода здалась йому м’якішою й смачнішою за Хирлицьку. За вікном кабінету він зауважив дахи і шпилі. Учень авви Макарія зрозумів, що знаходиться, швидше за все, в одній із веж Театру.

— У тебе тепер багато запитань, — передбачила Сапфіра. — Але, заради усього святого, прибережи їх на потім. Наближається виповнення часу. Зараз сюди прийде Верховний Модератор і скерує тебе до Сцени… Він може одразу здатися тобі дивним. Він знавець сотень солодких мов і гірких говірок, плутається в них, і його важко зрозуміти…

— Танцюючий Суфій має тебе за зрадницю, Белітіс, — перебив її прочанин. — До речі, я й гадки не мав, що у тій смішній пустелі мене бавила неабияка шляхтянка. Це ж є достеменною честю для бідного й незнатного мандрівника.

Онука принцеси Пендози посміхнулася і перехилила чорнильницю. Антрацитові краплі впали на провощену підлогу.

— Ти — найдурніший та найнахабніший з Витискувачів, Анемподесте, — сказала вона. — Може статися, що у твоїй дурості і мешкає наша надія. Дурням, кажуть, щастить.

— Сцена покаже.

— Що ти знаєш про Сцену, матнійцю… — пирхнула дівчина.

За вікном спалахнув феєрверк. Сині й червоні зірочки розсунули темряву. Учень авви Макарія побачив вуличний натовп і пройми кам’яниць, наповнені жовтими спалахами смолоскипів.

— Якесь свято? — запитав він і наблизився до вікна.

— Свято Імперії.

— Хіба Імперію святкують?

— Якщо дуже за нею скучили, то святкують, — знизала плечима Белітіс. — Ти, Витискуваче, замість дурних запитань краще б помолився перед…

— …Смертю?

— Несповідимий Хореф! — похитала головою розвідниця. — Який же він бевзь, цей ченчик!

— Все ж таки, чим там закінчилося із катоблепом?

Белітіс не встигла відповісти. До кімнати у супроводі озброєних алебардами мартоплясів зайшов сивобородий велетень у синьому жупані з владичним жезлом. На грудях його висів зірчастий орден, він важко дихав. Прибульці наповнили кабінет запахом парфумів. Прочанин заплющив очі: головний біль подужчав від солодкавих пахощів і став майже нестерпним.

— Панове! Верховний Модератор вистави «Мнемозавр»! — викрикнув один з мартоплясів.

Белітіс привітала Модератора вставанням, Анемподест нахилив хвору голову.

— Ніс locus — hic saltus [181] Тут місце — тут стрибок (лат.) . , — скрипливим голосом промовив Модератор. — Важливою для чину Видавлювача є самовидність морокодокору…

— Мокрого докору? — перепитав Анемподест. Його чомусь роздратував цей новий персонаж опадлійської бутафорії.

Старець ошелешено впер очі в зухвальця і вдарив підлогу жезлом.

— Дослухатися й мати чемен! Тут я голошу! — Він тицьнув перстом в орден, а потім в груди прочанина. — Ти — слухаєш ipso facto [182] На підставі факту (лат.) . , що я — Модератор. Так?

— Так, — погодився Анемподест. Біль у скронях поменшав, і він вирішив вислухати театрального управителя якнайуважніше.

— Сцена, — продовжив той, — є місцем мешкання полохливих і метушливих, і репетливих речей. Обережно. Inosabile [183] Заборонено! (Італ.) ! Ти примудряєшся до неї зухом. Але ж бачиш післямур тілопольоту як передстояння та передуспіх. Dlatego nie ma tam sztuki [184] Тому там немає мистецтва (пол.) . . Приходиш ліпити й краяти, лучити й роздрібнювати. Насипати у чаші конопляне сім’я солемного мелосу. Й одкош матимеш від мигоголимого окомана. Ти ж, направду, є запитальністю і морокодокором і бецелою. Так?