Віктор Близнець - Паруси над степом

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Близнець - Паруси над степом» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1965, Издательство: Веселка, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Паруси над степом: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Паруси над степом»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вони були життєрадісними витівниками, завзятими мрійниками, закоханими в свій неозорий гарячий степ, в запах чебрецевого вітру, в бездонне синє небо з білими парусами хмар. Хлопці хотіли стати пілотами, винахідниками, трактористами, а дівчата — артистками, ланковими, вчительками…
Війна безжально перекреслила їхні мрії. Та вони не стали рабами, в їхніх серцях спалахнула люта ненависть до фашистів. Грицько, Ліда, Володя та їхні товариші стали підпільниками, взяли у свої руки зброю…

Паруси над степом — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Паруси над степом», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ура-а-а! Наша взяла! — дружно заревли табунчанці. — Вперед, на махновців!

«Махновці», цебто нерубаївці, уникаючи дошкульних стусанів, відступили до річки і сховалися за Чорною скелею. Останнім плентався понуро їхній командир — Адик Ліщинський. Раптом він зупинився й став упрошувати Володьку:

— Візьміть, хлопці, до себе… Білим не хочу. Хай он Грицько буде у них командиром…

— Е, ні! — показав йому кулак Шумило. — Зрадників нам не треба! Ти бач який — продавати своїх!

— Ви ще пожалкуєте! — пригрозив Адик. — Ми вам всиплемо!

— Давай, давай! — улюлюкали «червоні».

Зіщулившись, Адик пошкандибав до скелі.

Почалась підготовка до бою. Володька — тепер хлопці зверталися до нього: «Товаришу командир», — швидко розподілив обов’язки: Грицько Хмельовий — його заступник, Валько — кулеметник, Льонька — піднощик патронів, решта — хто в розвідці, а хто в кавалерії чи піхоті. Трьох «бійців» на чолі з Михайлом Зіньком Шумило виділив наглядати за табуном. Війна війною, а якщо коні забредуть у трясовину, однаково перепаде усім — і «білим», і «червоним». Та коли вже тут Зінько, можна бути спокійним за табун: він догляне.

Михайло не брав участі в таких баталіях. Це людина серйозна. Математик. У нього завжди за пазухою підручник з арифметики чи геометрії. Спитай Михайла: «Якщо 261 помножити на 35, скільки буде?» — він поморщить лоба і скаже: «Дев’ять тисяч сто тридцять п’ять». І не перевіряй — точно!

Дітлашня, знаючи Зінькову «слабину», треба чи не треба, смикала його повсякчас: «Помнож, Мишко!.. Поділи, Мишко!..» І він терпляче множив та ділив. І дозволяв глузувати з себе, хоч був найсильніший серед своїх однолітків і мав трохи дикуватий вигляд. Ходив Мишко по-ведмежому, вперевалку, зігнувши дугою важкі жилаві руки; на голові у нього стриміла копиця «соломи», віхті тої «соломи» закривали майже все лице, рябе від густого ластовиння. Та скільки б не скубли Мишка, він тільки мружив сірі спокійні очі й добродушно усміхався.

* * *

Загін «червоних» зупинився в густих очеретяних хащах. Володька виставив патрулів (щоб нерубаївці, бува, не підслухали секретну розмову) і виклав план бойових дій:

— Чуєш, Грицьку? Будеш командувати піхотою. І кулемет бери. Заляжете на горбі. Головне — більше галасу. Кричіть «ура», дражніть їх і взагалі… Хай думають, що ми всі там окопались. Адик, ось побачите, кине своїх на горб. А я з кавалеристами піду в обхід Чорної скелі і атакую з тилу. Ми їх, жовторотих, як курчат, переловимо! Ясно?

— Ясно! — гаркнули табунчанці.

Хлопці, підбадьорені командиром, з гиканням і свистом кинулись до складу зброї. З-під кущів верболозу витягли дерев’яні піки й шаблі, бузинові пухкалки, одягли рогозяні лати. Валько звалив на плечі кулемет — щось подібне до величезної рогатки. Між її ріжками стирчало дуло — двопудова чавунна труба. Дуло було зовсім не потрібне, навпаки, воно лиш обтяжувало кулемет, зате надавало йому страхітливого вигляду. А щоб налякати «білих», Валько ладний був перти на собі й цілого воза.

Грицько махнув рукою піхотинцям: «Гайда, хлопці, гайда, молодці!» — і повів своє воїнство на позицію. За ним гнувся під важкою ношею Валько, а Льонька ззаду підтримував окате і незугарне дуло, щоб воно не било кулеметника по ногах.

На узвишші Валько встромив у землю загострену ніжку рогатки, спрямував у бік Чорної скелі дуло. Потім «зарядив» кулемет сухою грудкою, натягнув гумовий пасок і з криком «Вогонь!» відпустив його. Грудка, фуркнувши в повітрі, ляснула по воді, здійнявши фонтан бризок. Злякано квакнули жаби і шубовснули з берега в темний річковий глиб.

— Ого, як дає! — роззявили роти піхотинці. Вони саме набивали свої пухкалки горохом.

— Льонько, патронів! — покотився балкою Вальків голос. Іншим разом Льонька пропустив би ті слова повз вуха, та зараз його брат був кулеметником, а наказ старшого по службі — закон. Льонька швиденько збігав до болота й там, де колись топталися коні, назбирав у картуз твердих грудок.

Коли Льонька повертався назад, за річкою почувся шум. Там щось ухкало, мекало й дирчало. Сонячні зайчики гойдались на хвилях, сліпили очі, та, примружившись, Льонька побачив: нерубаївці пішли в наступ! В рогозяних латах, з дерев’яними піками, вони були схожі на папуасів.

В ту ж мить знов пролунало грізне:

— Льонько, патронів!

«От гава! — схаменувся Льонька. — Валько сидить з порожніми руками, а я витріщив очі!»

Підняв хлопець картуз — і мерщій на позицію.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Паруси над степом»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Паруси над степом» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Віктор Суворов - Оповіді визволителя
Віктор Суворов
Віктор Близнець - Ойойкове гніздо
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Древляни
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Землянка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Як народжується стежка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Хлопчик і тінь
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Женя і Синько
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Земля світлячків
Віктор Близнець
libcat.ru: книга без обложки
Віктор Савченко
Віктор Савченко - Тільки мить
Віктор Савченко
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Отзывы о книге «Паруси над степом»

Обсуждение, отзывы о книге «Паруси над степом» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x