Віталій Юрченко - Пекло на землі

Схильці-згинці низами вскочили в село. Щойно зачули вистріли по той бік, ми з криком «бий комуну» пустились до сільради. Майбутні жертви врятовано, а замість них на греблі в корчах качалось три більшовики та на воротях комісар.

Розсердилися на нас комуністи. Кругом Галочого скупчили силу. Раз полізли й у середину. Нас було мало, тому віддали «Січ» на поталу червоним «бісурменам».

За це віддячили. Наскочили на ст. Голованівське броневик, знищили прислугу й машинерію, спалили зсиппункт (зсипний пункт зерна).

Було нам того дня роботи. Добирались до Воловика, щоб отаборитися на ніч. Розвідка донесла, що з Грузької на Вербову їде «отряд».

– Тут нас не сподіваються. Перепинити, – подав Чорна Борода. Пустились навперейми.

Того вечора женився у Вербові продагент. Сватав у панка-мельника Мелешка доньку. Щоб врятувати виявлених на горіщі 1000 пудів пшенички, скупий батько за них продав комуністові Попову рідну дочку. Жадаючи руки прекрасної панянки Янусі, Попов зламав комуністичне «вірую» – став під вінець.

«Певно, продотрядчики так на весілля поспішають», – догадувався Бабій Роман.

«Почастувати, хлопці, так, щоб покотилися від хмелю», – наставляв Чорна Борода.

Політав сніжок, пухкий, лапатий. Він чудесно тушував нас в морочній сутіні. А продотрядці ще й співали, видно, напідпитку. Ми з насолодою очікували.

– Що лиш гукну – сальва й на них, – попередив отаман.

Наближались. Вози тарахкали з гори й стихали в долині. Ми напружили увагу. Аж Чорна Борода схопився:

«Вогонь, разом», – і з сальвою скочили. Навіть коні перелякалися, стали, засмикались. Комунарики затріпалися на возах. Втікло-таки багато, бо було темно. 9 пустили, а 7 расєйських «розміняли».

Подія продовжувалась. В цю хвилину баскою четвернею вертався продагент Попов спід вінця. Під стройні звуки 12 мобілізованих клинівських музикантів, молодята в’їжджають у подвір’я й приймають матірнє благословення до хати, а на воротях ураз бах – і розшалілий продотряд:

– А сукін син. Ти торжествуєш, а там кров пролетарська льйотся. Тєбє свадьба, а там товарищі умірають. К стєнкє! Разорвать на часті! Перерєзать всю буржуйськую свору! Лові попов.

І кинулись круками на молодих. Розлетівся в дребіззя вінчальний образ, злетів з волоссям з молодої вінок. Вона впала на порозі непритомна, мати хліб святий випустила з рук, застигши на одвірку. Попов бухнув на коліна:

– Таваріщі, братья, прастітє, не я же виноват, что…

– Нє вінават? Нас послал на смерть, а сам с попамі торжествуєш?! Умрі і ти, – і замахнувся…

– Братци, – заревів Попов. – Пащадітє, я іскуп…

Публіка тремтіла в очікуванні страшного. Весільна процесія перетворилась в сцену дикої розправи нальотчиків…

– Абакумов, давольно ісповєдивать. Коцні і баста, – підступив злоненависно задрипаний, рябий.

– Братья, – лебедів, припадав до ніг Попов. – Памілуйтє, я іскуплю. Ми атамстім во сто крат. Но нє в етот день. Ведь свадьба раз в жізні. Нє акровавтє етот свєтлий празднік, умоляю. Братци, вєдь ви женілісь, іспиталі етот щастлівий день. Дайте атпраздновать єво, пойдьомтє с намі… за стол… первую рюмку… прошу… преклоняюсь…

– Іш как пойот буржуйскій падхлєбало! Дайош єво сюда. Я сам пріхлопну, – і кинувся на Попова.

– Братішкі! Что за шум, а дракі нет! – десь взявся воєнком [7] Воєнний комісар. Горох і враз відмінив картину. Двох горлатих під боки, третьому моргнув до хати, і ярим комунарам наче язики скорчило.

Через якої чверть години ніби нічого й не було. Продотрядці справляли вакханалії: кричали «горкая», цілувались з молодими й п’яно – собачими голосами вигукували «многая лєта».

Горох спився в муку. Причепився до вчительки Сумовської, заставив на глум присутнім з ним танцювати, в кінці ляско поцілував і запропонував негайно бути жінкою йому – воєнкомові Горохові, що має «всякого сорту культурности доволі».

Коли ж Сумовська відрубала, що знать його не хоче, він розпалився найпоганішою лайкою:

– Застрелю буржуйское атродьє. Она – капіталістіческій поддонок, смєєт оскорблять меня – военкома, пролєтарскаво дворяніна в то время, кагда власть прінадлєжіт савєтам і вся на местах? Нет, нє магу, нє потерплю уніженія моей благородной комуністіческой крові. Берегісь, народ кулацкій, стреляю, – і націлявся…

Мішка, брат Сумовської, підскочив, збив револьвер і повалив п’яного Гороха та з сестрою ходу.

Мішка знав наші стоянки. Прибіг і розповів про весільні церемонії. Весілля має затягнутись, бо Горох гостей не відпускає. О. Юрачковський хотів «подякувати» й ховався за ворітьми, та воєнком спинив його, пустивши в руку кулю.