Френсіс Скотт Фіцджеральд - Прекрасні й приречені

МОРІ. Благородний естет. І я залив алкоголь у свій шлунок.

ДІК. Навіть у цьому не сумніваюсь. Закладаюся, що ви двоє тут уже годину сидите й розмовляєте про лікери.

ЕНТОНІ. Ми ніколи не напиваємося, мій безбородий хлопче.

МОРІ. Й ніколи не повертаємося додому з дамами, яких зустрічаємо напідпитку.

ЕНТОНІ. Й усі наші вечірки вирізняються певною зарозумілістю.

ДІК. Особливо нерозумні ті особи, котрі вихваляються, як вони «заливаються». Проблема в тому, що ви обоє – ніби з вісімнадцятого століття. Стара школа англійських сквайрів. П’єте помаленьку, поки під стіл не впадете. Але вам ніколи не буває весело. Е, ні, так не годиться.

ЕНТОНІ. Здається, це з шостого розділу.

ДІК. Ідете до театру?

МОРІ. Так. Ми намагаємось провести вечір у глибоких роздумах над життєвими проблемами. Річ називається лаконічно – «Жінка». Допускаю, що «вона того варта».

ЕНТОНІ. Боже! То це воно? Ходімо знову на «Жартівників».

МОРІ. Мені вже набридло. Я їх бачив тричі. ( До Діка. ) Першого разу ми вийшли після першого акту і знайшли пречудовий бар. А коли повернулися, то зайшли не до того театру.

ЕНТОНІ. У нас був тривалий диспут із наляканою молодою парою – ми гадали, що вони зайняли наші місця.

ДІК ( ніби розмовляючи сам із собою ). Гадаю, що коли закінчу ще один роман і п’єсу та, можливо, книгу коротких оповідань, я напишу музичну комедію.

МОРІ. Я знаю: з інтелектуальним текстом, що його ніхто не слухатиме. А всі критики будуть бурчати і стогнати про «Старий добрий фартушок». А я сяятиму, як безглузда постать у безглуздому світі.

ДІК ( помпезно ). Мистецтво не безглузде.

МОРІ. Безглузде само по собі. Але не є таким, коли намагається зробити життя менш безглуздим.

ЕНТОНІ. Іншими словами, Діку, ти виступаєш перед залом, повним привидів.

МОРІ. Але нехай це буде красива вистава.

ЕНТОНІ ( до Морі ). І навпаки, якщо ти знаєш, що цей світ – безглуздий, навіщо писати? Будь-яка спроба надати йому змісту – беззмістовна.

ДІК. Гаразд, але навіть враховуючи все це, варто залишатися пристойним прагматиком і підтримувати в бідолашному людстві інстинкт до життя. Чи ви хочете, щоб усі вірили у вашу софістичну нісенітницю?

ЕНТОНІ. Мабуть, так.

МОРІ: Ні, сер! Я гадаю, що всі в Америці, за винятком хіба якоїсь обраної тисячі, повинні прийняти жорстку систему моралі – римський католицизм, наприклад. Я не скаржусь на загальноприйняті норми. Я скаржусь скорше на посередніх єретиків, що вхопилися за досягнення софістики і прибрали позу моральної свободи, до чого їхній розум абсолютно не надається.

Тут з’являється суп, і те, що хотів сказати Морі, навіки зникло в небутті.

Опісля вони навідалися до гендляра по квитки і за значну суму дістали квитки на нову музичну комедію, яка називалася «Гучна забава». У фойє театру вони зачекали декілька хвилин, щоб оглянути натовп, який прийшов на прем’єру. Там були оперні шати, пошиті з міріад шовків і хутра; зливи коштовностей, що стікали з рук, ший і рожево-білих вух, переливались іскрами широкі стрічки на незліченних шовкових капелюхах, було взуття золотисте й бронзове, червоне і лаково-чорне, були високі, туго закручені жіночі зачіски поряд із прилизаним, напомадженим волоссям доглянутих чоловіків – весь цей стічний, напливний, торохтливий, реготливий, пінний натовп був подібний до людського моря, що повільно накочувалося веселими хвилями й заливало блискучим потоком рукотворне озеро сміху.

Після вистави вони розділилися – Морі пішов танцювати в «Шері», Ентоні – додому спати.

Він повільно пробирався крізь метушливий нічний натовп Тайм-скверу, перегони колісниць і тисячі їхніх прихильників робили вулицю дивно красивою, світлою і чимось схожою на карнавал. Обличчя вихором кружляли довкола нього, калейдоскоп дівчат, страшних, як гріх – занадто повних, занадто худорлявих, але вони пливли осіннім повітрям на крилах власних теплих і пристрасних зітхань, пролитих у ніч. Хоча, попри їхню вульгарність, вони здалися йому примарно і невловно таємничими. Він обережно вдихнув, втягуючи в легені запах парфумів і не дуже приємний сморід різного тютюну. Він вловив погляд смаглявої красуні, яка сиділа одна в таксі. Приглушене світло її очей натякало на ніч і фіалки, тож на хвилину він повернувся у напівзабутий спогад давнього вечора.

Два молоді гебреї пройшли повз, голосно розмовляючи, обертаючи головами туди-сюди й кидаючи мимохідь зарозумілі погляди. Вони були одягнені у надзвичайно тісні й не надто модні костюми, їхні високо застебнуті комірці прилягали до борлаків, на ногах були сірі гетри, а руки в сірих рукавичках трималися за тростини.