Гілберт Кіт Честертон - Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories

Це було гостре, але аж ніяк не агресивне обличчя юриста на ім’я Ґренбі, чиї сиві пасма видавалися напудреною перукою, настільки вони не в’язалися з юнацькою енергією рухів чоловіка. Він був із тих людей, котрі носяться конторами, як шкідливі школярі. Певна річ, він не міг скакати по модній картинній галереї так, як скакав у себе в офісі, але, здавалося, мріяв про це і хвилювався, озираючись на всі боки в пошуках знайомих.

– Я не знав, – сказав патер Браун із посмішкою, – що ви захоплюєтеся новим мистецтвом.

– А я не знав, що ви йому протегуєте, – відбрив той. – Я тут полюю за однією людиною.

– Бажаю вдалого полювання, – відповів священик. – Я займаюся приблизно тим самим.

– Сказав, що він тут проїздом на континент, – пирхнув правник, – а я можу зустріти його в цій підозрілій місцині. – Він трохи подумав і продовжив: – Послухайте, я впевнений, що ви вмієте зберігати таємниці. Чи знаєте ви сера Джона Масґрейва?

– Ні, – відповів священик, – але мені важко уявити, що він був таємницею, хоча про нього і кажуть, що він поховав себе живим у замку. Чи не той це старий, про котрого розповідають стільки побрехеньок? Начебто він живе у вежі зі справжніми опускними ґратами і підйомним мостом і навідріз відмовляється повернутися з темного середньовіччя? Він що, один із ваших клієнтів?

– Ні, – коротко відповів Ґренбі, – до нас звернувся його син, капітан Масґрейв. Але старий відіграє в цій справі важливу роль, а я його не знаю, в цьому й річ. Слухайте, це суто між нами, втім, вам я можу довіряти. – Він знизив голос і потягнув свого друга в бічну галерею, що містить зразки різноманітних скульптур, й яка була майже порожня.

– Молодий Масґрейв, – почав він, – хоче отримати від нас велику суму під довіреність post obit [8]  Post obit ( лат. ) – довіреність, що вступає в силу після чиєїсь смерті. свого старого батька в Нортамберленді. Старому далеко за сімдесят, і він рано чи пізно піде. Але як бути з post, якщо можна так сказати? Що станеться з його грішми, замком, підйомними мостами? Це чудовий стародавній замок, і він, як і раніше, чогось таки вартий, але, як не дивно, він не відзначений в заповіті. То ж ви бачите, з ким маємо справу. Питання в тому, як сказав котрийсь герой Діккенса, чи прихильний старий.

– Якщо він прихильний до свого сина, то краще для вас, – зауважив патер Браун. – Ні, боюся, я нічим не зможу вам допомогти. Мені ніколи не доводилося зустрічати сера Джона Масґрейва, і, наскільки я знаю, дуже мало хто бачиться з ним. Вочевидь, ви маєте спитати у нього самі, перш ніж позичати молодому джентльменові кошти вашої фірми. Чи не з тих він, кого частенько залишають без пенса?

– Сумніваюся, – відповів той. – Він дуже популярний, блискучий розум і значна постать у товаристві, але більшу частину часу живе за кордоном. Крім цього, він був журналістом.

– Що ж, – сказав патер Браун, – це ще не злочин, принаймні не завжди.

– Дурниці, – несподівано запропонував Ґренбі. – Ви знаєте, що я маю на увазі, він – перекотиполе. Був журналістом, лектором, актором, ким тільки він не був. То на чому я зупинився?… Втім, ось і він.

І правник, нетерпляче походжаючи порожньою галереєю, несподівано обернувся і на бігу влетів в іншу, заповненішу кімнату. Він поспішав назустріч високому, добре одягненому молодику з короткою стрижкою та закордонною борідкою.

Ці двоє пішли балакаючи, й якийсь час патер Браун ще стежив за ними короткозорими примруженими очима. Спостереження були, проте, перервані поспішною, але своєчасною появою його племінниці Бетті. На превеликий подив дядька, вона потягнула його назад у порожню залу і посадила на стілець, що нагадував острівець посеред повені.

– Мені треба щось вам сказати, – почала вона. – Це так безглуздо, що ніхто, крім вас, не збагне.

– Ти мене переоцінюєш, – сказав патер Браун. – Це не про те, про що почала розповідати твоя матінка? Заручини чи щось таке… Так, про заручини вже пішов поголос.

– Вам відомо, – спитала вона, – що вона хоче видати мене за капітана Масґрейва?

– Ні, – відповів патер Браун після певних роздумів. – Капітан Масґрейв, здається, дуже популярний тепер.

– Природно, ми дуже бідні, – продовжувала вона. – Нам кажуть, що не в грошах щастя, але від цього краще не стає.

– А ти хочеш вийти за нього заміж? – поцікавився патер Браун, дивлячись на неї з-під напівзаплющених повік.

Вона опустила очі і відповіла, стишивши голос:

– Гадала, що хочу. Тобто це я зараз думаю, що гадала… Але я тільки що дуже злякалася.