Тадеуш Доленга-Мостович - Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

І справді, коли ми виходили з ресторану, служка подав мені згорнуту листівку. Він зробив це так спритно, що, на щастя, ніхто того не зауважив. Вдаючи, ніби шукаю чогось у сумочці, я прочитала записку і ледве приховала, як вона мене вразила. Дядько Альбін писав:

«Є новини. Особа, що доручила портьє зателефонувати вам додому, була міс Елізабет Норман, англійка, що не володіє жодною мовою, крім рідної. Прибула до Варшави 22 грудня минулого року. Туристка. їдь додому й чекай мого дзвінка».

Я була розчарована. Або портьє, інформуючи дядька, помилився, або тут якесь непорозуміння. Жінка, що писала Яцекові, досконало володіла польською. Це по-перше. По-друге, вона підписалася літерою «Б», а тим часом її ініціали складаються з літер «Е» і «Н».

Коли я приїхала додому, то дядькового дзвінка чекала недовго. Він докладно розповів про все. А саме: особа, яка запитувала, чи приїхав Яцек, була ота панна Норман. Портьє достеменно це пригадав. Одначе дядько припускав, що панна Норман може не мати нічого спільного з жінкою, яка нас цікавить. Вона могла просто знати Яцека за кордоном чи навіть познайомитися з ним у Варшаві в якомусь посольстві.

Я мовила:

– Є в мене таке передчуття, що коли це й не вона, то все ж у якийсь спосіб із нею зв’язана. Бога ради, дядечку, добре все розвідайте, бо така шантажистка, зрештою, може вдати, що не вміє розмовляти по-польському. Повірте в моє передчуття.

– Мала, я візьму все це до уваги, – засміявся він.

Подзвонили з міжміської і сказали, що мене викликає Париж.

Після кількох «алло, алло!» я почула голос Яцека. Насамперед він запитав мене про здоров’я, сказав, що нудьгує за мною і що весь час був дуже зайнятий, а тоді повідомив, що важливі справи затримують його в Парижі ще на кілька днів. Досі його дзвінок нічим не різнився від звичайних. Але ось він запитав:

– Як там у тебе, Ганечко, нічого нового не сталося?

– Нічого. А що могло статися?

Він якусь мить вагався, тоді сказав:

– Ну, виходить, усе гаразд. Бувай здорова, згадуй мене і ні в якому разі не думай про мене погано.

То був аж надто виразний натяк.

– А чого б то я мала погано про тебе думати?… І що означає «ні в якому разі»?…

Він трохи знітився. У голосі його почулася непевність.

– Ну, може, ти думаєш, що я тут розважаюсь і тому не кваплюсь повертатися.

– Я так зовсім не думаю, – одказала я виразно.

Це мало б його насторожити. Але Яцек невимушено відповів:

– Ти найкраща дружина в світі. Повір, я працюю тут як віл, з ранку до вечора. До побачення, кохана.

– До побачення, Яцеку. До зустрічі.

Я поклала трубку і не могла стримати усмішки. Отже, він не втік од мене! Він все-таки мене кохає! Хто зна, може, затримка з поверненням якось пов’язана з отим його скандальним одруженням?… Так чи так, а розмова ця дуже мене заспокоїла.

Щодо різниці її ініціалів з написаною під листом літерою «Б», то тут у мене враз зникли якісь суперечності. Адже літера «Б» могла бути скороченням пестливого наймення: Бессі, Бетсі, Бет, Бес або ж Бетті. Англійці дуже часто називають в такий спосіб своїх Елізабет. Яка вона з виду – ото найважливіше. Вона запевне старша од мене. Але чи досить вона вродлива, щоб зі мною суперничати? Адже в цій справі важить не тільки те, чи погодиться вона зникнути, одержавши певну суму грошей, але й те, чи не схоче Яцек до неї вернутися. З телефонної розмови з ним я могла дійти висновку, що він такого наміру не має. А проте хто знає, чи не зуміє та жахлива жінка примусити його змінити своє рішення. О, вона дуже помиляється, коли думає, що я легко зречуся своїх прав! Врешті-решт, я не зупинюся навіть перед скандалом. Навіть перед тим, щоб втягнути в цю справу батька.

Мій добрий настрій зіпсувала думка: коли моя суперниця багато років тому покинула Яцека, він, певне, кохав її або принаймні вона мала на нього такий вплив, що залишилася в його пам’яті як щось здобуте і втрачене, а отже, тим більше бажане. Важко сказати, чи не оживе тепер у ньому те почуття.

Я боялася, що вже не застану Тоннора. Одначе він був дома і відразу впізнав мій голос.

– Я чекав вашого дзвінка, – сказав привітно.

– Не думайте, будь ласка, – наголосила я, – що я подзвонила б вам, якби не забула у вас Гальщиних листів. Ідеться про неї і тільки про неї. Чи могла б я прийти до вас зараз? Себто десь за півгодини?

– Зробіть ласку.

Він знову відчинив мені сам. Привітався як добрий знайомий. Ці досвідчені спокусники таки вміють поводитися з жінками.