Іван Франко - Украдене щастя (збірник)

У власній художній творчості він випробував чи не всі відомі на той час літературні жанри (від мініятюрного афоризму-гноми до поеми-епопеї, від закличних гімнів і гнівних інвектив до розважливих рефлексій і парабол, від реалістичного образка до містичної візії, від «новели акції» до «новели настрою», від історичної чи соціально-психологічної повісти до інтелектуального роману, від сократичного діялогу до драми-казки, від соціяльної комедії до народної трагедії…). Творив письменник і синкретичні, змішані жанрові конструкції, як-от новела-притча («Хмельницький і ворожбит»), казка-притча («Рубач»), повість-новела («На дні», «Сойчине крило», «Як Юра Шикманюк брів Черемош»), поема-казка («Лис Микита», «Абу-Касимові капці», «Коваль Бассім»), драма-казка («Сон князя Святослава») та багато ін.

Франко-прозаїк використовував найрізноманітніші форми нарації (від традиційного уснооповідного «Я-оповідання», «верстатного» оповідання-нарису та оповідання «в модусі спомину» – до нових для тогочасного письменства форм літературно-писемної нарації, одностороннього діалогу та «потоку свідомости» [6] Див.: Легкий М . Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка. – Львів: Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 1999. – 160 с. ); Франко-драматург однаково блискуче володів мистецтвом сценічного діялогу та монологу; а Франко-поет майстерно апробував чи не всі можливі версифікаційні форми (від вдалих імітацій народного, античного й давньосхідного віршування до складних поліметричних конструкцій, від класичних силабо-тонічних нормативів до перших в українському письменстві верлібрів), сягнувши вершин віртуозного володіння художнім словом (особливо в канонічних формах овідіївського елегійного дистиха, петрарківського сонета, дантівської терцини й байронівської октави, шекспірівському медитативно-філософічному білому вірші й ні на кого не схожих блискучих варіяціях за мотивами народних пісень). Варто сказати, до прикладу, що, за спостереженнями франко- й віршознавця Валерія Корнійчука, з 61 поезії «Зів’ялого листя» кожна має унікальну ритміко-інтонаційну структуру, і жодного разу митець не повторив однієї й тієї ж конструкції; а всі 9 сонетів збірки «Із днів журби» поет «одягнув» в «уніформу» з абсолютно різним способом римування – подиву гідна мистецька винахідливість! [7] Див.: Корнійчук В . Ліричний універсум Івана Франка: горизонти поетики: Монографія. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. – С. 388—416, 436. Тож «кришталь поезії» і «римів блискітливая емаль» насправді були об’єктом пильної уваги й наполегливого експериментування того, хто нібито, за власним визнанням, не прагнув творити «майстерверків», не дбав «о викінчення форми» і насамперед піклувався про зміст художнього твору, закладену в ньому думку. І досі ще, на жаль, поширене шаблонне уявлення про Франка як поета глибоких і злободенних ідей, але слабої віршової техніки – не більше, ніж іще один облудний стереотип, обґрунтовано спростований ще в статті «Франко-поет» (1925) Миколи Зерова – великого знавця секретів поетичної майстерности, який уважав, що «ніхто з українських поетів не показав такої розмаїтости вірша», як автор «Зів’ялого листя» та «Мойсея» [8] Зеров М . Цит. праця. – С. 464. .

Тож у творчому арсеналі Франка-письменника – не лише важкий каменярський молот, знаряддя праці й боротьби, призначене для того, аби прорубувати простий шлях крізь непорушну скелю безпросвітного провінціялізму – туди, «де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали», – але й «тонкий різець Петрарки», за допомогою якого митець вигранював «форму майстерну, мов різьблена чарка», що в неї він переливав свою любов, свої найглибші, найінтимніші переживання.

«Багата образами й ідеями, колоритна й ароматна, немов квітучий луг, поезія Франка обіймає різні сфери чуття, виблискує ориґінальністю й силою», – стверджував Михайло Коцюбинський [9] Коцюбинський М . Иван Франко. Биографическая заметка // Коцюбинський М . Твори: В 7 т. – Т. 4. – Київ: Наук. думка, 1975. – С. 27. ; проте цей висновок можна поширити на всю літературну творчість автора «Зів’ялого листя» та «Мойсея», «Захара Беркута» та «Перехресних стежок», «Украденого щастя» та «На склоні віку»…

У цій поліфонії художнього слова кожен може знайти те, що йому до смаку: свідомий громадянин, гарячий патріот – полум’яні революційні заклики, національні гімни, бойові пісні; закоханий юнак – шедеври інтимної, у тім числі й еротичної лірики; книжник-любомудр – глибокі філософські рефлексії й афористичні моральні повчання; дослідник історії – епічні образки минувшини й поетової сучасности; охочий до сміху – дотепні зразки гумору й сатири; вибагливий естет – мистецькі архітвори-шедеври, у яких глибинний зміст гармонійно поєднаний із довершеною словесною формою й новаторською, свіжою образністю.